Віра влаштувалася на своєму звичному місці, розклавши баночки із солоними грибами на прилавку. Ось уже багато років вона збирає та солить гриби не лише для себе, рідних та знайомих, а й на продаж. Тож у сезон грибів ринок ставав звичним місцем збуту її продукції.

Щоб не нудьгувати в очікуванні покупців, Віра прихопила з собою любовний роман і сиділа, уткнувшись поглядом у сторінки пристрасної історії.

— По скільки грибочки? – спустився на неї чоловічий солідний голос звідкись зверху.

Вона підняла очі і побачила над прилавком чоловіка років п’ятдесяти п’яти, у костюмі та краватці. У Віри всередині, наче блискавка блиснула. Перед нею стояв її колишній чоловік Василь, з яким вона прожила сімнадцять років, і який покинув її п’ятнадцять років тому. Пішов до молодої. І ця молода стояла поряд із ним.

Вона виглядала доглянутою, і здавалося, що хвилину тому вийшла із дорогого салону краси. Довгонога блондинка з розпушеним волоссям, з величезними, як крила метелика, віями, пухкими нафарбованими губками, у сукні з глибоким декольте розглядала її баночки з грибами.

Простягнувши руку з тонкими пальцями та модним манікюром, вона почала крутити в руках прозору банку, намагаючись роздивитися все, що в неї належить.

Вперше за п’ятнадцять років Віра бачила перед собою людину, яка залишила її заради молодої коханки. Він, звичайно, змінився: посивів, погладшав, але впізнати його можна. І Віру він теж впізнав, щойно вона підняла на нього погляд.

Взагалі Віра продавала по 175 гривень за літрову банку. Але поява колишнього мужика, та ще з розлучницею, настільки вибила жінку з колії, що вона брякнула перше, що прийшло в голову:

— П’ястсот гривень за банку.

Парочка перезирнулась. Дівчина не знала в обличчя Віру, тому була незворушна і прийняла Вірині слова за чисту монету.

— Ну а що, — звернулася вона до чоловіка, — треба брати. В нас завтра гості. Мельники люблять грибні делікатеси, от і здивуємо. – Вони у вас хоч смачні? – звернулася блондинка до Віри.

— Брати, то брати,— сухо сказав Василь,— чого питати. І, діставши з кишені піджака гаманець, відрахував рівно пів тисячі. Поклавши їх на прилавок, взяв банку з грибами і вирушив додому зі своєю довгоногою пасією.

Увечері сусідка сяк-так достукалася до Віри і ахнула, коли побачила її заплачене обличчя з тушею, що розтеклася. На кухонному столі — немитий посуд, порожні банки, графін та закуска.

Взагалі Віра не зловживала, але нинішня зустріч вибила ґрунт з-під ніг. Сусідка Олена пам’ятала історію розлучення Віри з чоловіком, тому новина їй була не дивина.

— А що ти хочеш?! Ви повинні були колись зустрітися! – Почала заспокоювати подругу Олена. – Ти ж знаєш, бізнес у твого Василя в нашому місті, і квартира тут куплена для нечастих приїздів.

— Хіба такою я уявляла нашу зустріч?! – витираючи очі і ще більше розмазуючи туш по обличчю, голосила Віра. – Ти ж пам’ятаєш, як я казала, що не бути йому щасливим на моєму нещасті. А він мені висловив: «Як була простушкою сільською, так і залишишся нею».

— І ось сьогодні я з цими банками, на ринку, а він у костюмі, дорогим парфумом пахне, та ще й з цією своєю лялькою глянсовою. Щасливий…

Віра закрила обличчя руками, не в змозі стримати ридання.

— Та він мене сьогодні по бетонній підлозі морально розмазав. І чому я банкою в нього не запустила?

– Та ти що?! Опам’ятайся! – Почала трясти за плечі подругу Олена. – Ще не вистачало скандалу у громадському місці влаштувати. Де потім гриби продаватимеш?

— Ану їх до дідька ці гриби! – махнула вона рукою. Не піду я на ринок і в ліс не поїду більше, — схлипувала жінка. – Ти уявляєш, я ж йому літрову банку за пів тисячі продала. Не знаю, хто мене за язик смикнув так ціну загнути. А він гроші виклав, банку схопив і зі своєю дилдою втік.

– За скільки? Пів тисячі літрову баночку?! Ну ти даєш подруга! Оце по-нашому, по-бойовому! Молодець! Так його перебіжчика! Треба було ще вищу ціну завернути.

– А мені було до ціни? – продовжувала ділитися своїм болем Віра. — Він чепурний, начебто в ресторан зібрався. А я сиджу, майже не нафарбована, у футболці, бриджах трикотажних та вітровці.

Ні тобі зачіски, ні макіяжу… Адже я як хотіла, — приклавши руку до грудей, ніби кажучи про щось потаємне, продовжувала свою сповідь Віра, — я всі ці роки мріяла зустріти його при повному параді: у гарній сукні, з зачіскою, десь у торговому центрі, у парку. Але не на ринку за прилавком.

– Розумію я твої почуття, несподіваною була зустріч. Але не кори себе. Чим ти погана? Виглядаєш молодше за свої роки, фігурка акуратненька у тебе. А те, що з грибами, то це ж твоє хобі.

Олена, обійняла подругу за плечі. Ну, заспокойся, моя дівчинко, нічого страшного не сталося. А може, він і сам не в шоколаді, ти ж не знаєш.

– З глузду з’їхала? — стрепенулась Віра. – Судячи з вигляду, у нього все гаразд. І діти, мабуть, є, і Віра знову розплакалася.

Однією з причин розлучення Василь називав бездітність Віри, що було дуже боляче для неї.

– Ну і добре, – продовжувала заспокоювати Олена сусідку, – а ми давай крапельку вип’ємо і бай-бай.

Проспавши години дві, Віра встала, вмилася і пішла гриміти посудом. Прибравшись у кухні, почала збирати сумку на завтра. Пішла друга хвиля грибів. Потрібно їхати.

Цього ж вечора у новому елітному будинку Василь сидів на кухні купленої ним квартири, в якій нещодавно було зроблено євроремонт. Від його презентабельного вигляду, в якому він з’явився на ринку перед Вірою, не залишилося сліду. На столі стояла пляшка білої і відкрита банка з Віриними грибами, якими він закушував.

До кухні ввійшла Аліна.

— Досить жерти, — грубо сказала вона чоловікові.

— А ти не бачиш, що я відпочиваю? — ліниво відповів Василь. – Чи можу я хоча б один вечір не думати про роботу?

— Банку залиши, для гостей куплено, — і дружина простягла руку, щоб забрати зі столу гриби.

– Не чіпай! – підвищив голос Василь. – Не помруть з голоду твої гості, відпочиваю я сьогодні, у мене може вечір зустрічей.

— Збожеволів? Які зустрічі? Сидиш, сам на сам квасиш, мужлан. – І Аліна, різко розвернувшись, вийшла із кухні.

— Тепер мужлан, а раніше котиком був, — подумав Василь.

Він давно вже був Василем Вікторовичем серед бізнес-партнерів. Працював без просвіту. Дім – повна чаша, дружина не працює, син навчається в престижному ВУЗі. А вдома і поговорити нема з ким.

Якось, за кілька днів до дня народження, відчинив Василь двері своїм ключем, Аліна в залі з подружкою бовкала. І долинуло до Василя:

— Напильник йому треба подарувати, щоб роги легше було спилювати.

І скільки потім не допитувався він до дружини, геть-чисто відмовлялася. — Ми, — каже, — розповідали анекдоти.

Василь і сам потім себе переконав, що не про нього йдеться. Так легше живеться.

— Ех, Віра, права ти була — сумно розмірковував Василь, — не став я щасливим на твоєму нещасті. А з тобою мені було добре. На природу відпочивати завжди запросто. І в наметі спали, і в машині, і на рибалку їздили.

А тепер подавай елітний відпочинок. Тільки закордон хоче, до лісу ні ногою – там же комарі. Одне добре – син є. Ось за сина Алінці дякую. Копія – я. Тільки далеко він, тепер бачимося раз на півроку.

Василь підібрав вилкою гриб і з апетитом почав жувати.

— Солонина у Вєрки завжди була чудова, — повернувся до спогадів Василь. — І взагалі готувала смачно, друзі заздрили. Що не блюдо, то шедевр кулінарний.

А може, їй грошей дати на власне кафе? – осяяла Василя чергова спонсорська думка. Нє, Вєрка – вона горда, нізащо не візьме.

Це Аліна спочатку до стелі від кожного кільця підстрибувала. А Віра не така. Та й заміжня може вона. Навіть оком не моргнула, коли мене побачила. Але ж впізнала

Волосся у неї завжди влітку трохи вигоряє, колір стає злегка рудуватим, і їй йде такий відтінок. Обличчя засмагле.

Зараз би у Віри повечеряти. Ага, розмріявся, так вона на мене й чекає. Навіщо я їй після зради?

Бродить вона своїм лісом, дихає свіжим повітрям, живе на своє задоволення, а тут одна кабала.

Василь опустив голову, підперши руками. І так просидів хвилин десять.

— Гаразд, спати треба, завтра важлива зустріч, — подумав Василь. Потім підвівся, закрив банку із залишками грибів, поставив її в холодильник і подався лягати в іншу кімнату.

Джерело