Два роки тому я вийшла на пенсію, у мене є літня мама, за якою я доглядаю. Одну її зовсім не можна залишити, сусідка з нею залишатися відмовляється, та я її й розумію. На доглядальницю грошей немає, які у мене прибутки, крім пенсії. От і живу вже другий рік, з квартири в магазин вийти проблема.

Прошу Тетяну, свою доньку, щоб вона мене хоч інколи підмінила, але вона відмовляється. Тані 40 років, вона у мене єдина дитина, виховує 14-річну доньку.

В свій час Тетяна швидко вийшла заміж і поїхала жити до чоловіка в інше місто. Молодих я відвідати на новому місці проживання не встигла: робота не дала, а потім Таня з піврічною донькою повернулася додому.

Зять працювати він не хотів, грошей вічно не було Сходити нікуди, подруг немає, от Тетяна і вирішила розлучатися. Вона навіть не була особливо засмучена такою невдачею в особистому житті, а я намагалася їй не нагадувати про те, що заперечувала проти її шлюбу. Зять мені з самого початку не сподобався.

Донька отримувала виплати на доньку, якісь копійки платив їй колишній чоловік, але в основному утримувала їх я, я тоді працювала і мала дуже непогану зарплату.

Мама моя жила окремо, не так далеко, але й до неї треба було ходити відвідувати: літня людина. До того ж років 10 тому ми помітили, що пам’ять маму підводити стала дуже сильно. Могла піти з дому, забувши зачинити двері. Стало ясно, що одна вона вже не зможе жити.

Дарчу на квартиру мама підписала Тані ще до її заміжжя, але доньці до певного часу було зручно жити зі мною. Та й що було від її окремого проживання? Все одно або з моєї зарплати або з маминої пенсії довелося б її підтримувати матеріально.

Але коли Таня оформила доньку в дитячий садок, знайшла роботу і сказала, що не проти, щоб піти в самостійне життя.

– І тобі буде простіше, ти ж все одно від бабусі не вилазиш. А тут вийдеш на пенсію, разом житимете потихеньку.

На тому й вирішили. Ще 4 роки я працювала на своїй роботі, а коли пішла на пенсію, влаштувалася у салон краси на першому поверсі нашого будинку, можна було додому збігати, подивитися як там мама. Але саме в цей час зіпсувалися наші стосунки із дочкою.

Вона на вихідних просила, щоб я взяла внучку до себе, бо хотіла кудись поїхати з подругами, розважитися. Я б з радістю, але у мене в суботу і неділю в салоні найбільше роботи, а вдома внучку з бабусею не залишиш.

– Візьми онучку з собою в салон, – казала дочка. — От тобі й бабуся поряд, а підтримки ніякої.

Але як я могла її взяти, її погодувати в салоні, потім збігати маму погодувати, перевірити. А працювати я колись буду?

А потім стан мами не дозволив мені працювати, я звільнилася, сіла вдома, живемо на дві пенсії.

– Раніше робота заважала, тепер що? – питала Таня, вислухавши мою чергову відмову забрати онучку на вихідні, – ой, не пояснюй про бабусю, мені давно все зрозуміло. Більше не попрошу.

І не попросила. Почала залишати дівчинку то з сусідкою, то з подругою. Вийшла заміж, зі мною лише передзвонюється, до нас з мамою майже не приїжджає, і нічим не допомагає.

Я кілька разів просила Тетяну побути з бабусею, мені треба було владнати якісь справи, але донька відмовилася, сказала, що у неї чоловік, донька, робота.

– Ну я ж тебе не так часто прошу, – кажу їй, а у відповідь почула:

– І більше не проси. Ти з моєю донькою колись сидіти відмовлялася, а я ж теж просила! Ось зі своєю мамою тепер сиди сама.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело