Мама моя Лариса Михайлівна вже немолода. Кілька тижнів тому я прийшла відвідати її, стушила картоплю, вареників наліпила, прибрала в хаті. А перед тим, як сісти відпочити та випити чай, помітила на комоді папери. Це був заповіт.

Мимоволі я почала його читати. Пелена сліз застелила мені очі.

Мама завжди однаково приділяла увагу і мені, і сестрі Валі. Я навіть не могла подумати, що вона не впише мене в заповіт. Відколи я побачила цей документ, ми перестали з мамою спілкуватися. І хоча зараз я розумію, що мама не хотіла мені поганого, не можу її пробачити.

Чомусь мати вирішила, що все майно потрібно переписати на молодшу дочку Валю, а мене залишити ні з чим. Коли я запитала її, чому вона так зі мною чинить, мама сказала, що в мене все є, а Валі живеться нелегко.

Так, я закінчила університет, працюю на хорошій роботі. Мій чоловік теж нормально заробляє, але сам факт, що мого імені немає у заповіті, просто підкошує мене. Чому так? Адже я всього в житті досягла сама, батьки мені нічого не подарували задарма, не дали якогось фінансового старту у житті. Я просто старалася, вчилася, не поспішала заміж, поки сама не стану міцно на ноги. У 27 років я зустріла Владислава і ми побралися.

Валі не пощастило з чоловіком, він залишив її з маленькою дитиною рік тому. З того часу Валя знаходить якісь підробітки і намагається звести кінці з кінцями. Ось мама і вирішила їй залишити квартиру та свої заощадження.

Але ж я теж її рідна дочка і заслуговую на мамину підтримку, хіба ні? І якби сестрі знадобилася допомога, я ніколи б їй у цьому не відмовила. Я вирішила поговорити із мамою.

У результаті мама передумала, і набув чинності заповіт, який вона склала до цього. У попередньому документі згадується моє ім’я як спадкоємиці. Але це не скасовує того, що мама зробила. Адже якби я її не переконала, вона б і не подумала мене вписувати у заповіт.

Мені прикро, що в моїх очах я виглядаю як людина, яка може не по совісті вчинити зі своїми рідними. Хіба я давала привід так думати про мене? Я завжди намагалася допомагати мамі всім, чим можу. Мені здається, що цього достатньо, щоб мені довіряли.

Валя, до слова, взагалі здивувалася, коли дізналася про заповіт. Вона сказала, що у будь-якому разі віддала б мені половину майна. Але мої почуття вона розуміє. У мене досі осад на душі. Начебто й мама вибачилася, і виправила ситуацію, а я ніяк не можу її пробачити. Просто відчуваю, що моє добре відношення до мами незворотньо змінилося. Як мені її щиро пробачити? Порадьте щось, будь ласка.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Джерело