У мене двоє дорослих дітей – син 36 років та дочка 32 роки. Ростила я їх практично одна.

Мій чоловік важко захворів, коли діти були дуже маленькими (3 з половиною роки та 6 місяців). Чоловіка після операції паралізувало та прикувало до ліжка на 25 років.

Було дуже важко, але я не здавалася. Я підняла на ноги моїх дітей, жила завжди тільки для них, особисте життя не влаштовувала, боячись, щоб моїх дітей не образила чужа їм людина.

Між моїми дітьми завжди були ревнощі сина. Він завжди вважав, що я дочку люблю більше і даю їй більше, ніж йому. Я збудувала будинок для обох і допомагаю обом однаково.

Два роки тому співмешканка мого сина поїхала до Польщі на роботу та приїхала вагітною, стверджуючи, що дитина мого сина.

На ДНК не погодилися. Розумію її, та й син її підтримав. Але два місяці тому все-таки взяла дитину і мого сина шляхом обману, і зробила аналіз ДНК. Імовірність його батьківства – нуль!

І з цього моменту почався жах у моєму будинку. Моя дочка та я стали ворогами для мого сина.

Його громадянська дружина забрала його до себе, він пішов за нею, а нас більше не хоче визнавати. Тільки коли потрібні гроші, приходить і каже: «Мені потрібні гроші». А мені потрібний мій синок!

Я думаю, що я втратила сина тільки тому, що не могла жити, знаючи цю брехню і мовчати.