Я вже немолода жінка. Я мама вже двох дорослих доньок, обидві вони вже давно заміжні, живуть окремо від мене, мають житло. З чоловіком я розійшлась ще давно, десь близько 10-ти років тому.

Коли друга донька, 4 роки тому, вийшла заміж і з’їхала від мене, я відчула справжнє полегшення, я перестала під когось підлаштовувати, навчилася жити для себе. Нарешті, за багато років я залишилася одна, в тиші і спокої. Сама собі господиня, сама вирішую що готувати, коли і як прибирати, що робити у свій вільний час і ніхто мені зовсім не заважає і не дає поради, що та коли мені робити.

До слова, я завжди любила самоту і ніколи мені не буває самотньо. Я завжди знайду чим зайнятися на самоті: книгу почитаю, фільм цікавий подивлюся, погуляю, так можу просто годинами біля вікна сидіти, чай пити і розмірковувати про щось своє, хороше та приємне душі.

Не подумайте про мене погано, я щиро люблю своїх дітей та їх сім’ї і виростила їх гідними та добрими людьми.

Зараз мені 59 і в мене троє онуків – двоє синів у старшої дочки і молодша недавно дочку народила. У обох моїх дочок хороші чоловіки, з зятями мені серйозно пощастило, живуть добре, родини свої вони забезпечують.

Але коли мої дочки заміж збиралися, я відразу сказала, щоб на мене з онуками особливо не розраховували, я вже так втомилася за стільки років. Годинку-другу декілька разів на тиждень посидіти я, звичайно, можу, будь ласка, але нянькою ставати ще й на старості років я геть не збираюся.

По-перше, у мене робота. По-друге, вже не ті сили, щоб за дітьми маленькими бігати, потрібна увага, а мені вже це все важко. Перший син старшої дочки дуже примхливий, я швидко біля нього втомлююся.

Ну і потім, у мене свої справи, особисте життя теж є. Я з цікавим чоловіком почала зустрічатися, він часто мене на прогулянки запрошує, в кіно ходимо, на каву. Я поки дочок заміж не видала, не дозволяла собі ніяких відносин, всю свою увагу та час дітям віддавала, а тепер ще життю порадіти хочу.

Я досить багато сил вклала в своїх дочок, від чоловіка допомоги зовсім не було, сама все тягнула. А тепер я хочу пожити для себе, хоч на старості насолодитися своїм життям.

Не дозволяю привозити маленьких дітей з ночівлею, та й, взагалі, залишати їх у мене, як з доглядальницею. Мені свого часу ніхто не допомагав. Народили, нехай теж самі і ростять. На те вони і батьки.

Старша донька, нещодавно, як у мене гостювала, сказала, що на роботу хоче вийти. Молодшого онука в садок не беруть, маленький ще, 2 рочки. Няню дуже хорошу довго шукає, знайти ну ніяк не може. Одні дорого занадто оцінюють свою роботу, а інші не подобається. Прийшла до мене, каже, давай тобі платити буду, ти з роботи йди, будеш сидіти з дітьми нашими.

Я сказала, що не хочу, ні за які гроші. Ображається, каже, у всіх бабусі, як бабусі, а я як не рідна.

Намагаюся пояснити, що я теж людина і маю права розпоряджатися своїм життям, як мені зручно, тим паче, що я вже не молода та й нічого вже нікому не винна, що ж мені до останніх днів дітям своїм годити. Своїх дітей я виростила добре, здоров’я і сил не шкодувала, а ви тепер ростіть своїх.

А от вже молодша донька в цьому плані мене краще розуміє, а старша вважає поганою бабусею. В її розумінні бабуся повинна пекти млинці, варити каші, копати город і доглядати за онуками. Каже, що я справжня егоїстка, яка лише про себе думає.

А я вважаю, це з її боку егоїзм, так думати. Навпаки, повинна маму свою підтримувати, що нарешті, в її житті немає нескінченних проблем. Прийшов час хоч дихнути вільно. Я розумію, що з кожним роком я старію, і незабаром і мені може бути потрібна допомога моїх дітей, можливо, і вони схочуть відвернутися від мене, але я їх усіх дуже люблю, я вклала у них всю душу, дуже хочу вірити, що з роками вони мене зрозуміють, адже я теж людина і хочу на старості спокою.

Дуже надіюся, що донька мене зрозуміє і перестане ображатися.

Фото ілюстративне – freepik.