– Якщо говорити відверто, то я і не приховую, що мама нам допомагає, і дуже багато! – розповідає 35-річна Марія. – Від онуків не відходить, приходить до нас, як на роботу кожен день. І гроші нам ще й дає, якщо потрібно. Те дітям завжди щось купить, то продукти принесе якісь з собою, а останнім часом і просто грошима виручає. Я їй дуже вдячна, але нічого не прошу, всі подарунки і допомога – цілком та повністю її ініціатива. Але сестра старша моя, Ганна. Вона мене докоряє за це постійно, я вже втомилася від цього.

– За що? За те, що мама тобі та дітям твоїм, своїм рідним онукам, допомагає?

– Так! Ти, каже, зовсім заїздила маму, дай вже їй спокій. Вона вже у віці, їй треба відпочивати, займатися собою, своїм здоров’ям, а не твоїми дітьми з ранку до вечора. І мамі теж дзвонить постійно. “Ти знову весь день там просиділа? Досить вже їй допомагати, йди додому, тобі відпочивати треба”. Ну мама доросла людина взагалі-то! Сама, напевно, може розібратися, куди їй йти і коли. Вона вже дзвінків Ганни боїться. Знову, каже, вона зараз мене сварити буде.

Без допомоги мами Марії дійсно довелося б нелегко, а особливо в цей непростий час: у неї двоє дітей, старша дочка тільки що пішла в перший клас, друга народилася кілька місяців тому. У школу дитину вранці відводить чоловік по шляху на роботу, а забирати потрібно вже через 2-3 години: уроків зараз у першокласників небагато.

Біля ганку школи треба стояти вчасно, а з немовлям це часто проблематично. Дитина спить, то їсть, то вередує – турбують газики. Це зараз ще на вулиці більш-менш тепло. А взимку буде взагалі непросто.

Добре, що мама приходить на виручку: призводить старшу внучку зі школи, бере коляску з молодшою, о другій вигулює її в найближчому парку, поки Марія займається з першокласницею вдома. Повернувшись з парку, бабуся готує їжу, або прасує, або прибирає – робота по дому є завжди. Ну, десь з донькою і чай поп’ють, відпочинуть, посміються. Ближче до вечора разом йдуть на вулицю – одна з коляскою, інша зі старшою дівчинкою на самокаті, якийсь час гуляють, по шляху заходять в магазин за продуктами.

Потім мама допомагає Марії завести з вулиці обох дітей, коляски, самокати та пакети з супермаркету і їде додому – до завтрашнього полудня, коли знову треба буде забирати зі школи першокласницю.

– Якщо не справляєшся сама, навіщо ти взагалі народжувала другу дитину саме зараз? – в двадцятий раз говорить Марії старша сестра Ганна. – Ти знала, що у тебе дочка в школу йде! Розуміла, напевно, що двоє дітей – це складно. Чому ти зараз все це ось так просто спихаєш на матір вже не в молодому віці? Скажи своєму чоловікові, нехай няньку знайде за гроші.

Ганні майже сорок, у неї ні сім’ї, ні дітей немає і не було. Так їй цього всього і не треба. З юності Ганна присвятила всю себе лише своїй роботі. Днює і ночує в офісі, відчуває себе там як риба в воді. І результати є. У Ганни вже давно є своя квартира, куплена з нуля і на свої власні гроші, автомобіль, хороший достаток у домі.

Марія, звичайно, в порівнянні зі своєю рідною сестрою живе дуже скромно. Машини у них з чоловіком немає, квартира належить свекрусі, та й фінансово чоловік Марії забезпечує сім’ю з великими труднощами. Працює, звичайно, але зарплата у нього невелика – в його сфері багато не заробиш. Марія ж довго сиділа з дитиною – їй не можна було в садочок ходити. А зараз ось друга дитина у сім’ї з’явилася.

– Тобі одну дитину, з твоїми доходами, народжувати не можна було! – щоразу намагається докоряти сестра. – Убогість на кожному кроці!

Все це роки Марія намагається підробляти з дому. Добре, що мама допомагає – без неї сидіти за компом було б зовсім неможливо. Марія дуже рада і вдячна за допомогу мамі. А сестра дзвонить і сперечається раз по раз: «Залиш в спокої ти вже маму. Ти знаєш, що у неї тиск? Коли вона в останній раз у фахівця була? Їй собою займатися треба, а не немовлят няньчити. В її роки це важко дуже».

– Я не розумію, яке її діло в цьому у всьому? – зітхає Марія. – У неї своє життя, у мене своє. Яка їй різниця, що мама проводить у мене впродовж дня? Грошей у неї досить, мамині подарунки у вигляді шоколадок і колготок, думаю, не принципові. Потім, якби мама не хотіла до нас приходити, вона б і не приходила, хіба не так? Он, у моєї сусідки дві бабусі-пенсіонерки, жодна носа не показує, хоча теж двоє маленьких дітей. І калачами не заманиш до онуків ні одну, ні іншу бабусю.

А Ганна не розуміє сестру, сердиться, що мама постійно у неї працює, хоча в свої роки їй варто подумати про себе.

– Я їй кажу, займайся своїм життям, яке тобі діло до нас взагалі? Чого ти командуєш? А вона – мені, каже: “На відміну від тебе, я шкодую свою маму. Її, крім мене, і захистити нікому, сама вона слова тобі не може сказати”! Загалом, сумно це все і важко. Сестра лізе не в свою справу, влаштовує постійні суперечки. Заздрить? Чому? Моє життя для неї – просто страшний сон.

А мама не знає, що їй робити, щоб дочки жили мирно і не сперечалися, адже обох шкода.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.