Мама мого колишнього чоловіка – професійна «купи-продай». В кінці 80-х років вона працювала в хорошому магазині, тоді це була дуже почесна і гарнооплачувана професія, до цієї людини тягнулися, практично, всі. Продати з-під прилавка і наварити – це було дуже добре. Всі з нею намагалися дружити, адже вона працювала в самому потрібному відділі – в м’ясному.

А хліб насущний, який був на той час дифіцитом, а точніше м’ясо-ковбаси, в той час були важливіше золота та шубок. Свекруха часто любить згадувати той час. А в 90-х вона возила баули з Туреччини і торгувала на ринку. В принципі, це все її життя – ринок, до тих пір, поки не залишила там своє здоров’я. Тяжкість в ногах та все решта – все звідти. Вона вийшла з цього бізнесу, закрила свою справу, вийшла на пенсію, але бажання до навару залишилася.

Чесно кажучи, коли я вийшла заміж за її сина, вона нам дуже допомогла на той час: сама оплатила нам майже все весілля і грошей хорошу суму ще й подарувала. Моя мама з учительської зарплатою не могла собі дозволити щось подарувати, тим більше в той час вона якось занедужала, її незабаром не стало.

Стали ми з чоловіком жити у мене вдома, спочатку народився перший син, а через два роки – другий. Коли у нас все було добре з чоловіком, вона дарувала нашим хлопцям подарунки та одяг «від щирого серця», але обов’язково розповідала, скільки їй це коштувало, і постійно нам нагадувала про це. При цьому, жалілася, що прям всі її пенсійні гроші на це йдуть. Чоловік тоді віддавав їй половину вартості за ці «подарунки» – мовляв, щоб до пенсії протягнути.

Коли молодшому синові не виповнилося ще й року, чоловік знайшов собі іншу. Але навіть не просто знайшов, а ще й закохався в неї. Прийшов, розповів мені все, попросив відпустити його – мовляв, дихати без нової пані своєї не можу. Я його виставила відразу, хоч він і хотів все мирно вирішити, але я сама дуже тоді сумувала.

На аліменти я все ж подала заяву відразу. Він без проблем все відраховує, тут навіть претензій пред’явити не можна, платить нормально. Плюс декретні, плюс соціальні відрахування, плюс моя тітка, сестра моєї мами, іноді мені посилає грошики здалеку та допомагає нам добре. Вона сама дітей не мала, ось і вважає мене за свою дочку, тим більше вона мені ще й хрещена.

Але справа тут зовсім не в грошах, хоча і в них теж. Через всі ці різні обмеження останні місяці, я майже перестала виходити з дому. Ну з дітьми погуляю, в продуктовий магазин іноді ходжу, намагаюся закупити багато продуктів наперед, щоб рідко відвідувати громадські місця, ну і все. Але потрібний одяг – діти ростуть же! Якщо молодший син доношує все за старшим, то це вже якась економія, маленькому зараз півтора року, але моєму старшому синочкові таки потрібний новий одяг. І ось свекруха вирішила взяти на себе покупку речей.

Каже мені: «Зараз так все дорого, я не потягну по своїй пенсії. Але зате я знаю, що де дешево, у когось з подружок можу щось з великою знижкою купити, тільки ти мені грошики віддавай, а то я вже не багачка!» Ну добре, так і вирішили. Приносить вона мені пакети, ми все розгортаємо, я вибираю, що підійшло, віддаю їй гроші. За ціною наче хорошою, хоча якщо чесно навіть цін не знаю – не цікавилася, бо давно в дитячі магазини не ходила, хоча знаю, що зараз подорожчало все, довіряла своїй свекрусі.

Але потім до мене прийшла подружка, а вона матуся трьох дітей, і ми з нею якось розговорилися на цю тему. Вона глянула на ці речі і була дуже здивована: за ринковими цінами це, виявилося, дуже дорого. Я кажу: «Ну як же: ось цінник на бирці наклеєний». Вона мені: «Подумаєш – свекруха наклейки купила і сама наліпили зі своєю ціною». На доказ, подружка походила по ринку і пофотографувала цінники з такими ж речами, як у нас.

Дуже сумно мені, свекруха на своїх рідних онуках ще заробляла гроші в такий непростий час, коли мені було скрутно одній з двома дітьми і я вірила їй, надіялася на підтримку та, хоч якусь, допомогу. Я хотіла спочатку промовчати, але тут в соцмережах мені написала подруга свекрухи, коли побачила фотографію мого старшого сина в костюмчику: «Ну треба ж, як костюмчик підійшов твоєму синочкові. Не дарма я його вам віддала!» Як – віддала? З’ясувалося, що ця жінка ще мені багато речей безкоштовно передала через свекруху, а та мені їх продала, ще й на бирки цінники приліпила. Ну невже рідна бабуся може наживатися на своїх власних рідних онуках.

Звичайно ж, я відразу зателефонувала свекрусі і сказала все, що думала про неї. Що я кожну копійку економила, а вона її у нас відбирала. Але проблема в тому, що діти бабусю дуже люблять і чекають її з нетерпінням, навіть плачуть, коли вона довго не приходить. Ось як зараз з нею спілкуватися після цього? Як мені бути і що сказати діточкам?

Фото ілюстративне – pixabay.