До весілля я жила з мамою. Росла я без батька, грошей в сім’ї завжди було мало. Насилу вистачало на їжу, одяг, оплату комунальних послуг. Але мама старалася, як могла. Правда, зробити ремонт в нашому будинку вона так і не спромоглася. Ремонту у нас не було 20 років.

Після весілля мій чоловік прийшов жити до мене. Йому дуже не подобався факт, що в домі немає ремонту, і що все настільки старе, що йому соромно гостей запросити. Розумію, що це погано. У дитинстві, дійсно, соромилася запрошувати подруг додому в гості з-за відсутності ремонту.

Чоловік за фахом – ремонтний працівник. Ремонти – його хліб. Коли ми готувалися до весілля, він зробив в нашій майбутній кімнаті гарний ремонт. Потім, в перші роки шлюбу зробив ремонт на кухні, у ванній і санвузлі.

Мене дуже радувало перетворення мого будинку. Я була вдячна чоловікові, про що йому сказала, що якби не він, не бачили б ми з мамою ремонту. І відтоді при кожній можливості чоловік нагадує мені ті мої слова про ремонт. Хвалиться, що до нього ремонту не було, а був свинарник. Звинувачує мою маму, що вона власноруч не зробила ремонт за стільки років.

Мені дуже прикро чути таке. Вся вдячність до чоловіка випарувалася. Залишилося відчуття, що я йому зобов’язана за цей ремонт, що я невдаха, раз це мій чоловік зробив ремонт, а не я сама заробила на нього і найняла ремонтних працівників.

А ще у чоловіка постійне невдоволення тим, що у нас дуже рідко бувають гості. Він виріс у сільській родині, у них була купа родичів, які збиралися разом на кожне свято.

Йому подобалися ці збори, там було дуже весело, з застіллям і піснями. У його мами було багато подружок-сусідок, які кожен день забігали до неї посидіти і попліткувати. Чоловік звик, що в його будинку завжди були гості.

А я звикла, що гості бувають рідко, кілька разів на рік. У моїй сім’ї родичів практично немає. Була одна родичка, яка не подобалася чоловікові, і він їй наговорив багато зайвого. Вона образилася і більше не спілкується з нами, хоча ми з мамою просили у неї вибачення за мого чоловіка. В результаті тепер до нас взагалі ніякі родичі не ходять.

Крім того, так вийшло, що у мене немає подруг. У самого чоловіка теж немає друзів в моєму місті. Так, і вдома у нього друзів немає, наскільки я зрозуміла, коли ми приїжджали в гості до його рідні. Родичів і сусідів багато, але всі вони – приятелі мами чоловіка, а не його особисті.

І ось це звинувачення, що, мовляв, у мене в хаті не було ремонту, і тому до нас не ходили і не ходять родичі і друзі. Я відповіла чоловікові, що він може запрошувати додому своїх друзів, ось тільки їх чомусь у нього немає. Десять років живе в моєму місті, а друзів так і не завів.

Нагадала, що єдину мою родичку він же і віднадив від будинку. Сказала, що я не винна, що так вийшло, що в мене немає подруг і родичів. Що ремонт тут ні при чому. І вже тим більше не винна, що у нього самого друзів немає.

Чоловік надувся і зробив вигляд, що це я неправа. А мені вже прикро і від його докорів, і від його ремонту. Я що, тепер вічно зобов’язана йому буду за цей ремонт? Він зробив ремонт там, де живе вже 10 років – то в чому подвиг? Інші чоловіки будинок з нуля збудують і не хизуються цим так, як мій чоловік ремонтом.

Фото ілюстративне – pomada.