Прожила я вже чимало років, і хочу зараз сказати лише про одне. Немає нічого гіршого, ніж занадто багато уваги приділяти своїй власній дитині в дитинстві, щоб потім пожинати плоди свого виховання. Не скажу, що дочка у нас довгоочікувана, навпаки, звістка про те, що я чекаю дитину і скоро стану мамою, стала швидше несподіванкою.

Не встигли ми з чоловіком пожити для себе після весілля, як тут вже дізналися, що нас скоро буде троє! Коли наша донечка з’явилася на світ, всі відразу почали крутитися навколо неї: від нас до наших батьків, сестер, братів. Всі носили її на руках, зауважень ніхто ніколи не робив.

Наша маленька Іванка все це швидко побачила і стала користуватися всіма благами нашої доброти та вседозволеності: плакала, вимагаючи іграшку в магазині, малювала на шпалерах, постійно вередувала за солодощами, і все це було їй дозволено. Тільки зараз ми розуміємо, якого монстра ми виростили! Господиня вона зовсім погана, нічого не вміє, і неї навіть немає поняття такого, що в домі має бути затишно і приємно, лінь попереду неї біжить, вчитися не хотіла, в голові тільки нічні клуби і модний одяг, який коштував чимало грошей, які вона не заробляла сама і ніколи не цінувала.

Перевиховувати вже було пізно її. Скільки всього ми пережили в її підлітковому віці, навіть згадувати не хочеться мені зараз, то були непрості часи, ми всі вертілися біля неї! Після школи вивчилася манікюр робити у приватного майстра, але особливого завзяття до роботи у неї немає. В іншому, як і вміння: що б вона не робила, все тяп-ляп, звідки клієнти візьмуться?

Мені зараз дуже дивно, але зі своїм важким та впертим характером вона якось все-таки знайшла собі нареченого. Причому дуже хорошого хлопця Миколу! З золотими руками, гарним розумом, доброю вдачею та щирою душею! Я була дуже здивована і все питала у нього перед весіллям:

– Ти впевнений, що тобі така дружина потрібна, ти добре її знаєш?

Він взагалі не розумів – чому я це питання задаю і говорив:

– Та ви що! У вас така добра дочка і така красива та доглянута, хорошою мамою буде моїм дітям!

Ну на рахунок краси я згодна зі своїм зятем. З бридкого каченяти в підлітковому віці вона перетворилася дійсно в царівну-лебідь. До речі, навіть не дивлячись на її лінь і те, що вона любить добре поїсти, у неї чудова статура, яку дала їй сама природа.

На весіллі і після нього мені було весь час соромно перед ріднею зятя. Знаючи свою дочку, я все чекала, що вона викине якийсь примхливий номер на самому дня святкування. Але спочатку вона поводилася добре, навіть показувала себе з кращої сторони. А потім, коли молоді стали жити разом, почалося: безлад в будинку до тих пір, поки чоловік не прийде з роботи і сам не прибере за Іванкою.

Довелося мені на якийсь час все брати в свої руки у їх домі: я прибирала до приходу зятя додому в них в будинку, готувала вечерю, виносила сміття. Що робити – я виховала сама так свою дитину, я і повинна відповідати за вчинки дочки, адже в цьому і моя вина є. Сварила її за такі речі, а вона ніби не чує: телефон в руки і на диван завалюється. Набридло мені це все!

А тим часом зять мій Микола дуже добре заробляє. Працює “білим комірцем”, а точніше менеджером у великій компанії. У нього свій відділ, щось там пов’язане з комп’ютерними системами, в загальному, мені не зрозуміти, але він дуже розумний. І при цьому такий дивний. Я розумію, що це моя донька, і я не маю права такого говорити, але як можна любити таку ліниву як моя дочка, таку недбайливу та байдужу людину до своїх найрідніших людей? Вона ж мізинця його не варто і витрачає його гроші наліво і направо, не думаючи про завтрашній день! А він і радий на неї витрачатися, дивиться на свою дружину закоханими очима як зачарований!

Свого зятя я дуже поважаю і хвалю перед усіма, ставлю його в приклад всім. Якщо у дочки якась сварка в родині і вона мені дзвонить скаржитися, то я її не шкодую – вказую на всі її недоліки і говорю в чому має рацію її чоловік, я ніколи їй не мовчу. Та в сльози:

– Мамо, ну вічно ти мене свариш, я ж тобі рідна донька, а він – чужа людина!

Я їй кажу, що об’єктивно оцінюю ситуацію і знаю її примхливий характер, вистачить вже палицю перегинати. Якщо приходжу до них додому, а там безлад і зять з ганчіркою ходить, я беру ту ганчірку у нього і даю доньці в руки, кажу нехай вона ворушиться трохи. Я вже втомилася на неї наймитувати, а під каблук чоловіка заганяти їй не дам. Зять ніяковіє, шкодує дружину, яка відразу в сльози, яка бігає по будинку з ганчіркою.

А ще ми завжди щедро обдаровуємо зятя на свята, купуємо йому дорогі і хороші речі: від одягу до того, що він забажає за розумною ціною. Ми ж в курсі: якби дарували грошима, то вони б усі пішли на нашу дочку, вона б точно його б обділила. Але і дочку намагаємося не ображати: для неї подарунок краще грошима, вона цього і не приховує, вже дуже передбачувана. Тільки вона ніколи і копійки не витратить їх на господарство і сім’ю, все на себе. Доводиться нам зі сватами купувати їм все в будинок: від каструль до фіранок. Або сам зять зі своєю зарплати купує техніку в будинок.

Я вже й перед сватами вибачалася багато разів, але вони дуже добрі люди, мені з ними пощастило, вони розуміють мене, як матір. Шкодують мене, як маму такої доньки, адже знають, що їх син кохає щиро іванку. Ми надіємося, що, як у них з’явиться дитя, то донька подорослішає.

Комусь здасться, що я не люблю свою дочку. Ні, це не так, дуже її люблю, але звинувачую себе за ту слабкість, яку проявляла до дочки в її дитинстві. Я боюся, що якщо зять покине її, адже таке життя може швидко йому набриднути, і, чесно кажучи я його розумію добре, то вона на все життя залишиться одна: такого, як її чоловік, вона більше ніде не знайде, її ніхто так поважати та шкодувати, як він, не буде. Або знайде собі подібного: скандального лінивця. Тому не судіть строго мене за моє одкровення і бережіть своїх хороших зятів, якщо ви не змогли належним чином виховати свою дочку. Я говорю вам зараз це щиро, адже сама зробила велику помилку, яку як виправити не знаю.

Фото ілюстративне – pixabay.