Моя мама живе в селі, а ми з дружиною у місті. І от відстань між нами доволі велика, тож у гості ми приїжджали рідко. Нещодавно ми зробили ось такий візит. Та якраз тоді у мами ще гостював її брат Микола.

І приїхали ми на світанку, дітей вклали відсипатися, а самі з Аліною пішли попрацювати на огород. Роботи, звичайно ж, було багато. А саме великий клапоть картоплі, яку ми мусили викопати.

Ми добре попрацювали, а потім прокинулися діти і ми мали б посидіти з ними, з батьками, поговорити, як годиться в гостях. Та от всі дружно ми попрямували до картоплі. За той день у мене була зірвана спина. Скільки ж тих мішків перетягав. Жінка також прийшла ледве жива. Цілий день бігала з тими відрами, за дітьми доглядала паралельно. А на вечір ми побачили, що вона ще й обгоріла на сонці. Тепер і лягти боляче.

А що найбільше дивувало, мама відправила нас відпочивати, коли вже залишалося декілька метрів. Дійсно, гарно придумали. Як вже потрібно додому збиратися, то нас нібито звільнили. То ще ми прийшли додому, Аліна готувала вечерю. А людей нас багато, то можете уявити, скільки це треба було всього наварити.

На вечір за столом всі по черзі скаржилися на шалену втому. І так це звучало, ніби ми ні в чому й не допомагали. А потім зі зневагою подивилися на приготовану нами вечерю і поїхали їсти кудись у місто в кафе.

Аліна образилась і заявила, що більше ніколи сюди не приїде. Я її розумію і навіть підтримую. Адже така поведінка моєї сім’ї справжня зневага. Самі поїхали розважатися, а ми мили посуд і мішки з картоплею самі розвантажували. Тому краще вже нам картоплю купувати і нічого не просити в батьків.

Джерело