Ми живемо у селі, я заміжня, чекаю дитину. Будиночок у нас маленький, тільки одна окрема спальня, а другу прохідну кімнату ми ще з самого початку пристосували під різні господарські потреби: замість печі у нас казан газового опалення, душова кабіна і тут же у прохідній кімнаті ми облаштували собі кухню.

Мої батьки, які живуть в іншій області, допомогли нам тоді грошима на ремонт та необхідні меблі. Ми з чоловіком мріяли, що з часом розживемося і зробимо до будинку прибудову, переплануємо кімнати.

Чоловік хоче перевезти до нас свою маму, але у нас залишилася лише одна прохідна кімната, і я не впевнена, що їй буде комфортно так жити. Моя свекруха Ольга Андріївна, власне, чоловікові не мати, а рідна тітка. У мого Михайла матері не стало, коли йому було 12 років, рідна сестра матері Ольга забрала його в свою сім’ю, а там було двоє синів і дочка, всі старші за мого чоловіка.

Будиночок цей залишився нам від батька Михайла, якого теж вже немає. Хоч він і невеликий, але ми раділи, що маємо своє житло і можемо жити окремо.

Свекруха тим часом вийшла заміж, свій будинок вона продала, гроші розділила між своїми рідними дітьми та переселилася до чоловіка. Михайлу нічого не дісталося під приводом того, що він має свій будинок.

Але вийшло так, що її сімейне життя не склалося і ось тепер виявилося, що нема кому дати притулок Ользі Андріївні. Донька не готова була взяти маму до себе. Вони з чоловіком і дітьми жили в двокімнатній квартирі, в якій місця для мами не знайшлося. Головне, що цю двійку вони купили за допомогою грошей від продажу будинку.

Старший син живе у цьому ж селі, недалеко від нас. У нього свій будинок, великий і просторий, не те що наш. Але свекруха йти до сина не захотіла через невістку.

Дсереднього сина вона теж їхати відмовилася, каже, що він далеко живе, а вона звикла у цьому селі, у неї тут усі знайомі та подруги.

– Михайле, – кажу, – ти розумієш, що нам просто ніде тут житиме всім разом?

Чоловік твердить лише одне: вона мене виростила, я їй зобов’язаний. Прекрасно, 5 років підліток провів у її будинку, а решта дітей самоусунулась від маминих проблем, але взявши від неї гроші. І ніхто не намагався маму відмовляти від такого необачного, як продаж власного житла, кроку.

– Нехай, – кажу, – брати з сестрою допомагають нам грошима, ми швидше прибудову зробимо.

Михайло до них звернувся з цією пропозицією, але вони тільки й сказали: грошей нема, самі в боргах. А я знаю, що життя зі свекрухою буде несолодким. Пропоную чоловікові, давай до моїх переїдемо, нехай мати тут одна живе у цьому домі.

– Вона ж не працює, – відповідає чоловік, – на що вона тут житиме?

Поки все, що я можу придумати, це поїхати до своїх батьків. А чоловік нехай сам вибирає, їхати йому зі мною чи залишатися з мамою.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело