Начебто до народження дитини у нас із чоловіком не було проблем із поділом обов’язків. Якщо з роботи раніше приходив чоловік, то він заходив у магазин, купував продукти та готував вечерю. Я робила те саме. З прибиранням та іншими домашніми обов’язками все було аналогічно.

Хоча свекруха цей наш розпорядок активно не подобався. Вона постійно дорікала мені, що я звалюю на чоловіка жіночу роботу. Мовляв, він після роботи приходить втомленим, а тут ще через недбалу дружину доводиться до плити вставати.

– Мамо, заспокойся, дружина в мене теж працює, тому всі обов’язки ми ділимо навпіл. Це нормально, – пробував пояснювати мамі чоловік, але його слухати не хотіла.

– Хороша господиня все має встигати, а у вас навіть дитини ще немає, а вона вже не може впоратися, – гнула свою лінію мама чоловіка.

Ця розмова відбувалася не зовсім при мені, але так, щоб я неодмінно чула. Багато разів хотілося вийти і висловити свекрусі, щоб не лізла не у свою справу, але не хотілося нагнітати конфлікт. Мама завжди мені говорила, що поганий світ кращий за добру сварку. Тим більше мені було втішно, що чоловік за мене заступається.

У нас уже влаштувався побут, тому мені було не страшно йти в декрет. Подруги мене лякали всякими жахами, що чоловіки їм не допомагають, як вони вимотуються з дитиною, та інше, але я чомусь була впевнена, що мене це все не торкнеться, адже не може чоловік різко взяти і змінитися.

Під час вагітності чоловік мене оберігав від зайвого навантаження, був уважний та дбайливий. Але коли я народила, ситуація почала змінюватися.

Син із перших днів був неспокійною дитиною, неспокійноспав і багато плакав. Ми проходили безліч лікарів, але всі говорили, що все гаразд, потрібно просто чекати, згодом ситуація має нормалізуватися.

За ніч я могла поспати всього кілька годин, тому що завжди потрібно було вставати до дитини. Чоловік перші тижні ще якось чергувався зі мною, а потім перестав, імітуючи міцний сон. Вдень було не легше – малюк постійно на руках, часу не залишається ні на що.

Короткі перепочинки я намагалася витрачати на сон, щоб на добу набиралося хоча б годин п’ять. Я розуміла, що без нормального сну не вивезу. Тим більше, що займатися домашніми справами було неможливо – тільки дитина вщухала, я кидалася щось робити, але за хвилин п’ятнадцять доводилося все кидати і бігти до сина.

Допомогти мені з дитиною протягом дня не було кому. Свекруха та мама працюють. Тому я з нетерпінням чекала, коли чоловік прийде з роботи, щоб хоча б поїсти приготувати та швидко збігати у душ. Про прибирання та прасування білизни я вже навіть не заїкалася.

Спочатку чоловік неохоче, але погоджувався посидіти з сином. Я намагалася максимально швидко впоратися зі справами, бо розуміла, що чоловік після роботи, йому хочеться розслабитися та спокійно полежати. А з маленькою крикливою дитиною на руках це зробити проблематично.

Але потім чоловік просто почав відмовлятися допомагати мені. Казав, що шалено втомився на роботі, валиться з ніг. Або що погано почувається. Пару разів навіть додому не приходив, залишався у своєї мами, а мені казав, що зaxвоpів і не хоче заражати мене та дитину.

Нещодавно я знову попросила його після роботи зайнятися сином, але ця розмова вилилася у скандал.

– Я не розумію, чим ти взагалі займаєшся цілими днями? Їди до мого приходу майже ніколи немає, у квартирі бардак, гори одягу лежать уже який тиждень. А варто мені прийти додому, як ти намагаєшся всунути мені дитину! Я взагалі з роботи повертаюся, не з курорту!

– Так і я не в санаторії! Не пам’ятаю, коли востаннє вже висипалася. Мені складно без твоєї допомоги, бо дитина плаче та потребує уваги. Я не можу розірватись!

– Чомусь інші жінки якось усі встигають, одна ти у нас особлива! Син ще навіть не повзає, де його поклала, там і взяла. Що тобі заважає бодай вечерю вчасно готувати?

– Раніше ти сам міг вечерю приготувати, і не бачив у цьому проблеми.

– Раніше ти теж працювала, а тепер цілими днями сидиш вдома!

Мені було прикро від такого нерозуміння. Він відмовляється вірити, що за цілий день з дитиною можна реально жодного разу не присісти, тому що вона заспокоюється, тільки коли ти з нею на руках ходиш.

Намагалася пояснити, але чоловік не вірить. Уперся в те, що у всіх виходить, чоловіків вони не напружують, тільки я його, бідолаху, заїздила.

Дуже хочеться, щоб він посидів у декреті місяць, а потім поговоримо з ним ще раз. Але він не погодиться, адже возитися з дитиною – це жіноча робота.

Джерело