Так, я і сама ніколи не розуміла того коли мої однолітки знаходили собі чоловіків, які їм в сини годяться. Та це було рівно до того часу, доки я не закохалася по вуха в одногрупника свого сина.

Ох і осуду ж тоді на мене посипалося. Люди на мене дивилися так, наче я когось вб _ила. Хоча нічого поганого я не зробила.

До мого сина часто приходив його одногрупник. Мій Сашко товаришував з Іваном навіть після завершення навчання в інституті.

Тоді якось між нами спалахнула якась іскра. Хоча я досить довго опиралася і відсікала абсолютно всі залицяння Івана.

Сашка я народила у шістнадцять років, тому і була досить молодою мамою.

Якось життя так закрутилося, що у нас з Іваном з’явилися стосунки. Ми справді покохали один одного. І почали жити разом. Мій син не був проти.

Але от всі мої та Іванові рідні і знайомі почали дуже скептично ставитися до наших стосунків. Нас засуджували і взагалі припинили спілкування з нами.

А ми були щасливими. Я й не сподівалася, що мене так колись хтось зможе покохати. При тому ще й молодший за мене чоловік.

Справжньою несподіванкою і подарунком долі для нас стала моя вагітність. Ми і не сподівалися, хоча дуже цього хотіли. Ми з Іваном одразу ж вирішили, що триматимемо вагітність в секреті до тих пір, доки зможемо.

Люди і так наші стосунки критикували, а ця новина могла б взагалі всіх сколихнути. З огляду на те, що ми не хотіли нашкодити ні собі, ні маляті – вирішили мовчати.

Тепер у нас інша дилема – як про це повідомити Сашка.

Джерело