Моє життя не можна назвати щасливим. З дитинства все почало складатися по сценарію надзвичайно драматичного фільму. Коли мені виповнилося 16 років батьки загинули в автокатастрофі. Я та моя молодша сестра Аміна стали сиротами. Оскільки з родичами батьки не спілкувалися, то й опіку над нами нікому було взяти.

Нас відправили у дитячий будинок. Добре хоч не розлучили. Я міг піклуватися та захищати свою сестричку. Попри важке дитинство я вірив, що все не випадково. У дитячому будинку я зустрів своє повноліття та познайомився зі Світланою. Дівчина стала моїм першим та єдиним коханням.

Після того як обом виповнилося 18 років я забрав дівчину в батьківський дім та почав займатися оформленням документів на усиновлення своєї сестри. Близько пів року мене відправляли з однієї установи в іншу, поки нарешті не дали дозвіл забрати Аміну.

Жили ми втрьох спокійно та тихо. Я навіть подумав, що нарешті життя посміхнулося мені, але це була помилка. Дуже болісна помилка. Через декілька місяців ми дізналися, що Світлана захворіла. Хвороба прогресувала дуже швидко. Потрібно було зібрати чималеньку суму на лікування. Поки я займався збором коштів, Світлана покинула наш світ.

Я був повністю розбитий та не розумів, чому на мою долю випало стільки випробувань. Спершу батьки, потім дружина. Світ перевернувся з ніг на голову. Я тримався та продовжував жити лише заради сестри.

Вдруге я так і не одружився, власних дітей не мав. Аміна стала для мене всім: ріднею, сестрою, дочкою. Найбільше я турбувався про її добробут та щасливе життя. Заради цього прикладав багато зусиль та часу. Сестра та робота – ось і все моє життя.

Джерело