Найцінніше, що є в нашому з чоловіком житті – це наша донька Марія. Наші дівчинка була пізньою й довгоочікуваною дитиною, якій зараз вже 28 років.

Мабуть, кожна матір молить Бога про те, щоб він послав її дитині легку долю й справжнє жіноче щастя. Ми з чоловіком дуже переймалися тим, що наша донька у свої 24 роки не мала хлопця, а коли вона нас з ним познайомила – стали хвилюватися ще більше. Та життя показало, що це було даремно.

Одного дня Марія зателефонувала нам та сказала, що приїде в село зі своїм нареченим, бо вона вирішила вийти заміж. Ця звістка для нас була несподіванкою, та, якщо чесно, ми давно про це мріяли, тож були дуже раді.

Коли майбутній зять переступив поріг хати й почав говорити українською мовою з дивним акцентом – я почала дуже хвилюватися. І не тому, що він мені чимось не сподобався, а тому, що в моїй голові був стереотип: іноземці погано поводяться з нашими дівчатами, або ж і взагалі забирають їх до себе додому, на чужину.

В той день я все-таки змусила себе заспокоїтися, прийняла зятя таким як є і довірила все в руки долі. Й Ви знаєте, ніколи не пошкодувала про це.

Після весілля, яке ми відгуляли скромно, десь через місяць після того знайомства, мій зять мене приємно дивував. Чим? Своїм відношенням до Марії, до нас. Всі кажуть, що чоловіки з Туреччини іншої віри й жінку змушують жити по їхнім канонам, та це не правда, бо чоловік моєї доньки дуже поважає її й нас, як батьків матері його дітей.

Моя донька вже п’ять років заміжня, вони з чоловіком та двома дітьми живуть у місті, у великій квартирі. З маленькими дітками Марії було важко справлятися, тож її чоловік допомагав їй, а коли у нього такої змоги не було, то приходили помічниці – одна по квартирі, а інша по догляду за дітками.

Сказати, що у моєї доньки чи онуків чогось колись не було – не скажу, бо зять багато працює, щоб забезпечити свою родину всім необхідним. Марія ж моя, як мені й самій видно, дуже щаслива. Вона телефонує мені майже кожного дня й все хвалить свого чоловіка, каже, що він дуже уважний, люблячий, а батько так взагалі найкращий.

А ще мені подобається, що у їхній сім`ї є одне золоте правило – два рази на рік відпочивати на морі. Ось саме ці тижні вони й проводять на рідній землі зятя, й це всіх влаштовує.

Ми ж з чоловіком не вмішуємося в стосунки дітей, та взяли собі за правило – ніколи без запрошення до них в гості не їхати. Тож думаєте рідко бачимося? Навпаки, часто звуть, а ще частіше самі приїжджають, бо нашому зятю дуже сподобалося наше село й він полюбив такий простий і звичний для нас відпочинок. Тож на день-два діти приїжджають пару разів на місяць. А ми з чоловіком щасливі, нехай все буде як діти схочуть – нам би тільки у них все добре було.

Джерело