Я, звісно, щиро й сама розумію, що може бути, що багато людей не зрозуміють і не підтримають мене. Хоча, можливо, знайдуться і ті, хто мислить так само, як я, думає про своїх дітей і онуків, а не лише про свої інтереси.

Я навіть й подумати не могла, що вийду заміж за людину, у якого мати буде така – зовсім байдужа до своїх близьких людей.

Як я розумію, сімейні цінності та багаторічні традиції їй були не важливі ще відтоді, як вони одружилися з батьком мого чоловіка. Моя свекруха навіть не намагалася зберегти свою сім’ю, коли її синові, моєму чоловікові, було зовсім мало років.

Батько мого чоловіка тоді пішов до іншої, мабуть через байдужості своєї дружини, на той час, а вона його і не тримала, хоча б для того, щоб у сина був батько. Так він і ріс – тільки під наглядом мами своєї і все. Навіть бабусю він свою не пам’ятає – вона рідко до них приїжджала.

Щиро кажучи, я дуже здивувалася, коли в перший раз побачила свою майбутню свекруху, коли вже познайомилася з нею і стала спілкуватися. Їй було тоді вже 47 років.

Ось уявіть собі таку жінку: вибілене фарбою волосся, кілограм туші на віях та яскрава червона помада. І характер такої ж не подарунок. Нігті довгі і червоні, на каблучках бігає. Ну в загальному може професія дає про себе знати, вона в салоні краси працює. Має гарний смак і відчуття стилю гарний.

Після нашого скромного весілля ми стали жити з мамою чоловіка. Але без теплих домашніх вечорів та спільного чаювання, про які я мріяла колись. Вранці мама чоловіка йшла на роботу, бо працює тільки до обіду, а в другій половині дня у неї завжди справи: то фітнес, то дівич-вечори, то вечірки якісь з друзями, то майстер-класи якісь, то побачення. Я запитала раз: «А ви не втомлюєтеся в свої роки так бігати?» Вона відповідає: «А які мої роки?». Вдома моя свекруха майже не їсть – тільки кава з бутербродом на перекус та й все на тому.

А через рік після весілля я дізналася, що чекаю дитину. Якраз під Новий Рік, два роки тому. Мені недобре тоді було, я лежала, а вона з подружками танцює в кімнаті. Мій чоловік не зрозумів, що зі мною, кличе маму, а вона: «Нічого, минеться скоро, може з’їла щось не те!». А коли дізналася, що зі мною, що я дитину чекаю, якось розчаровано сказала: «Ну і даремно! Для себе б пожили хоч трохи, я теж колись таку помилку зробила, коли молодою народила тебе, потрібно було ще молодому життю порадіти, а то відразу коляски, пелюшки!». І ні краплі захоплення, або радості якоїсь, що в неї внук чи внучка буде. Отака бабуся у нас, на мій справжній подив.

З народженням, нашого синочка, її онука нічого не змінилося. Робота, фітнес, подружки. До онука свого мама чоловіка майже не підходила: «Агу-агу!», брязкальцем помахає якусь хвилину і все, біжить у своїх справах кудись. Якось раз з роботи прибігла, малюк кричить, а у мене купа білизни у пральній машині. А вона стоїть біля плити, в турці каву собі варить. Я кажу: «Мамо, ви не потримаєте дитину, я білизну мокру розвішаю?» А вона не звертає увагу на мої слова. Я підходжу, а у неї в вухах навушники на всю гучність. А потім швидко каву випила, переодяглася і побігла кудись, сказала, що справи у неї. Чоловікові скаржуся, він плечима знизує – мовляв, ну ти ж знаєш нашу маму.

Малюк ріс, але як завжди від нашої бабусі не було ні уваги якоїсь, ні турботи, ні материнського тепла. Казала, що вона не нянька, молоді повинні жити своїм життям, а якщо вони надумали мати дитину, то нехай самі і виховують. Вона перестала ночувати вдома, а пів року тому, вона зібрала речі, попрощалася, і пішла до якогось чоловіка.

Ось так. А зараз вона задумала вийти за нього заміж. І онук не потрібен, і нам відпочити ні разу не дала. Заходить вона дуже рідко до нас, за якоюсь річчю, махне рукою онукові і біжить знову кудись.

Моя мама живе дуже далеко – довго треба на поїзді проїхати. Вона була б чудовою бабусею, якби була поряд з нами, але приїхати не може – скаржиться на здоров’я. Але я знаю, вона б з радістю і з онуком б сиділа, і пиріжки б пекла, і в’язала б носочки для нього. До речі, в’язані речі малюкові вона вже надсилала. І, між іншим, вона всього на 7 років старше моєї свекрухи. З моїм батьком вона теж розлучилася, тільки коли він уже мене виростив, мама берегла сім’ю заради мене і мого старшого брата. Вона так ніколи себе не поводила, як мама чоловіка мого.

Я ображена на свекруху свою. У неї немає ні краплі жалю і турботи. Вона живе своїм життям, думає тільки про себе. А в її віці потрібно вже думати про дітей, допомагати їм, жити їхнім життям. Намагаюся говорити про це зі своїм чоловіком, щоб він попросив її прийти до нас, побути з малюком, щоб відпустити нас на вечір погуляти, може тоді у неї прокинеться бабусин інстинкт, якась турбота до дитини і теплі родинні почуття до нас.

А то що заміж на старості років зібралася, та що про нас люди скажуть? Невже їй взагалі не соромно? Але чоловік відмовляється і не хоче говорити на цю тему. А жаль! Отака в нас бабуся, виходить. Але старість неминуча. Цікаво, як вона тоді заспіває? Сама ж ще буде бігати до нас.

Фото ілюстративне.

Джерело