Влаштувалася я якось в одну компанію, де більшість працівників – родичі. Люди які у них працювали на посадах як моя, водії тощо – ніхто, а вони господарі життя. Сестра господаря постійно принизливо розмовляла, спочатку не так пояснить, потім все перекрутить, вона не може бути не права вона ж зірка.

Спершу я просто мовчала, іноді плакала. Згодом через 3 місяці запропонували оформити трудовий договір. Я не хотіла, не була впевнена, що довго там пропрацюю, трудову лише цим записом зіпсую, тому відмовилася.

Так ця сестра господаря почала мене принижувати зі словами: “Тобі роботу пропонують офіційно, а ти ще перебираєш”. Так само мені обіцяли після випробувального терміну зарплату трохи більше, коли я в неї про це запитала (а працювала я не погано з огляду на те, що на мені було все, як і на його сестрі) вона мені відповіла: «ти цього не заслужила».

У результаті принесла я документи на працевлаштування, дали мені на підпис договір, а в ньому зарплата біла – копійки, графік роботи двічі на тиждень та все в такому дусі.

Я попросила другий екземпляр, мені його не дали, зі словами: “директор після того, як ти перебирала, думає брати тебе взагалі чи ні”. Я взяла його почитати і розписатися і добре, що я зробила ксерокс і подумала.

Не довго описуватиму, як працювала останні дні (3 дні після цього пропрацювала). Був так само з її боку черговий психологічний напад на мене. Я їй відповіла, надвечір вона сказала, що прощатимемося, і просто взяли, як собаку і вигнали. Я попросила причину письмово, я ніби як офіційно працюю. На що мені відповіли: «Ти ніхто і звати тебе ніяк, йди звідси, скажи ще за це дякую».

Я збиралася до трудової інспекції та суду, що їй і сказала перед відходом. Подивилися вони камери, а в мене договір і злякалися. Як же він (господар) мені дзвонив, просив зустріч. Я прийшла, а він став пропонувати влаштувати День народження моїй дитині все сплатити, я відмовилася.

По правді хочу відновитися на роботі. Тицяв мені папірець підписати про звільнення за власним бажанням, я нічого не підписувала, пішла думати. Поки думала, він часто дзвонив дізнатися, що вирішила.

В один прекрасний день вранці дзвонить і питає, де я, чому не на роботі, ніби я прогулюю. І додав: «трудовий договір є, я твій роботодавець, а тебе на місці немає». Я вирішила йти до кінця, пішла, взяла лікарняний, і коли він надумав звільнити за прогули, нічого не вийшло.

Як же було приємно бачити його очі, що бігають. Це моя маленька перемога! Пізніше я дізналася, що тут я працювала далеко не перша.

У результаті за моє дружнє розставання без проблем, йому довелося розщедритися і закрити назавжди цю посаду, а сестра тепер там працює одна. З того самого дня в мені надломилася і довіра до людей, і те добре і світле, що було в душі.

Не пізніше ніж вчора я вважала, що не маю ніякого права виганяти чоловіка і батька своїх дітей. Але поки не спробуєш на собі, то й не зрозумієш в чому вся

Ми у шлюбі понад 10 років. Познайомились із чоловіком, коли нам було по 22 роки. Він практично сирота за живого батька (матері у нього не було). Я тоді зрозуміла, що

Ми з чоловіком та двома маленькими доньками (2 роки, та 2 місяці) живемо в однокімнатній квартирі. Квартира своя, не орендована, як у більшості наших ровесників. Живемо у столиці нашого регіону