В минулому році в нашій родині було два весілля – одружився мій син і вийшла заміж свекруха. Найбільше я раділа другій події. Мені в свій час «пощастило» з мамою чоловіка, вона поводилася як класична свекруха, постійно повчала мене що і як робити.

Мій чоловік був єдиним сином, відпускати від себе свекруха його не хотіла, тому ми жили разом з нею. Та й грошей, щоб винаймати житло у нас не було. Та й навіть якби ми знайшли кошти, Олена Данилівна сина від себе не відпустила б. Сина вона ростила одна, з чоловіком вона давно розлучилася.

У неї була двокімнатна квартира, одна з кімнат була наша, але це дуже умовно, бо свекруха могла до нас увійти в будь-який момент і залізти в будь-яку шафу, вважаючи себе господинею в домі.

Олена Данилівна ретельно стежила за тим, як я одягаюся, а речі, які їй не подобалися, вона просто викидала на смітник без мого дозволу. Така ж ситуація була і з їжею – те, що готувала я, свекруха не їла, казала, що це несмачно. Одного разу вона вилила цілу каструлю борщу, бо він був не того кольору.

Коли у нас народилася дитина, свекруха з нашої кімнати не виходила, адже я все робила «не так». То ж вона старанно показувала мені як все має бути. І хоч я дуже втомилася від цього, я мала її уважно слухати і робити так, як каже вона.

Прожили ми з мамою чоловіка чотири роки, але мені цього вистачило на все життя. Потім чоловікові дали з роботи службову квартиру і ми переїхали. Свекруха і далі намагалася активно втручатися в наше життя, але це вже були зовсім інші стосунки. Жили ми в іншому місті, вона приїжджала до нас кілька разів на рік, але з цим можна було миритися.

І ось уже син виріс і вилетів із рідного гнізда, ми зібрали достатньо грошей і вирішили купити квартиру. Вирішено було купувати поряд з мамою чоловіка, бо моїх батьків уже немає в живих, а свекруха не молодшає, усім буде спокійніше, якщо ми будемо поряд.

Я знала, на що йду. За роки наші з нею стосунки не сильно змінилися Вона і далі мене повчає, але я вже ставлюся до цього зовсім інакше. Розумію, що її характер уже не зміниш.

Але я зробила для себе висновки, якою свекрухою я не хочу бути. Син одружився, я прийняла невістку і в їхнє життя абсолютно не втручаюся. З невісткою волію спілкуватися повідомленнями і короткими дзвінками у свята, а щоб щось їй радити – та ніколи.

А свекруха продовжувала давати мені життя. Вона тепер сидить удома, їй нудно за цілий день, тому ввечері, коли ми з чоловіком поверталися з роботи, вона приходила і починалося. Начебто прийшла, щоб просто тугу-сум розігнати, а сама вже і пальчиком скрізь пил перевірила, і в холодильник заглянула, і нові занавіски оцінила. Така концертна програма була майже щодня протягом пів року.

А потім якось все рідше й рідше стала свекруха до нас заходити. Та й коли приходила, то була якось незвично весела. І то у неї нова стрижка, то губки нафарбує, то манікюр. А потім узагалі оголосила, що заміж виходить.

Я її обранця готова була в обидві щоки поцілувати, як рідного. Тепер ось уже рік у мене свекруха з’являється тільки у великі свята, а решту часу вона з чоловіком зайнята. Вони то гуляють, то культурна програма, то в поїздку друзями юності вмотають. За рік я її разів п’ять і бачила.

Тому я зараз за шлюб свекрухи переживаю більше ніж за шлюб власного сина. Від цього залежить моє сімейне щастя.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело