Сьогодні – мій 60-й день народження.

Моя дружина Галинка пішла з життя, коли нашій доньці щойно виповнилося 5 років. З того часу я виховував Олесю сам, навіть не думаючи впустити когось у своє життя. Просто я хотів дати донечці все, що міг, щоб вона була щасливою.

Але я навіть уявити не міг, що через стільки років Олеся віддячить мені самотністю. Справа в тому, що коли донька вийшла заміж, вони з чоловіком почали жити в нашому домі. Я був, звісно, ​​не проти.

Дім дістався мені у спадок. Це був маленький будинок без розкішного ремонту, але дуже затишний і домашній. Багато років я потихеньку упорядковував його. Плюс – було своє невелике господарство, город.

Олеся і мій зять Дмитро постійно говорили про те, що потрібен капітальний ремонт. А потім взагалі вирішили, що набагато краще буде продати цей будинок і купити новий.

Я розумів, що вони молоді і хочуть жити за найкращих умов. Тому запропонував їм логічний, як на мене, варіант. Цей будинок продати, купити новий, може, доведеться взяти кредит, але нічого, впораємося! Житло запишемо на моє ім’я, а діти зможуть робити в ньому що захочуть. Я лише допомагатиму по можливості.

Я навіть одразу запропонував їм скласти заповіт. Але будинок у будь-якому разі хотілося записати на себе, адже потрібна якась гарантія спокійної старості без вирішення квартирних питань.

Ось це дуже й не сподобалося моєму зятю. Дмитро почав говорити, що я йому не довіряю, раз не хочу на його ім’я оформляти будинок. А потім сказав, що цю мою “розвалюху” ніхто не захоче навіть купувати.

А потім сталося невиправне. Він просто взяв мою Олесю за руку і пішов. Наступного дня вони забрали всі свої речі та покинули мене. З того часу моя дочка перестала мені дзвонити, просто зникла з мого життя. Я намагався з нею зв’язатися, але я навіть не знаю, де вони живуть. Дочка просто не бере слухавку, коли я дзвоню.

Я з нетерпінням чекав на свій 60-річний ювілей, думав, що Олеся приїде. Але цього не сталося. Від думки, що десь там зростають мої онуки, а їй не бачу і нечую, мені стає не по собі. Життя надіслало мені стільки випробувань. У мене зовсім немає сил, щоб справлятися з ними. Я просто хочу побачити свою дочку хоча б ще раз у житті, мрію подивитися і на онуків, поспілкуватися з ними.

Невже ми так і не зможемо помиритися? Адже, по суті, суперечки й не було! А заповіт я таки склав. Будинок дістанеться Олесі, адже в мене більше нікого на всьому білому світі немає крім неї. Виходить, я буду до кінця своїх днів самотній?

На столі – найсмачніший у світі торт, який мене навчила колись пекти моя Галочка…

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Джерело