Я живу у великому селі. Так вийшло, що рано вийшла заміж та переїхала до будинку чоловіка та його батьків ще у 19 років. Вже за три роки у нас народився перший малюк. А ще за два – другий. Батьки чоловіка завжди ставилися до мене прохолодно, навіть їли окремо. Дітей наших вони не шанували, бо мали доньку, яка жила окремо. чвекри всіма силами допомагали саме їй, моїй зовиці Олені.

Жили ми з чоловіком і дітьми не надто багато, хоча одразу після мого переїзду у будинок свекрів батьки та моя молодша сестра зробили непоганий ремонт. На жаль, мама скоро захворіла, і сестра доглядала її до самого кінця, після матері швидко пішов і батько. За ним моя сестра Василина теж наглядала.

Скоро Василина попросила мене написати відмову від майна батьків, адже доглядала їх вона. Я вирішила, що якщо весь цей час за ними наглядала саме сестра, то залишити їй будинок буде справедливо.

Ось тільки будинок чоловіка, швидше за все, дістанеться не нашим з Тарасом діткам,  а другій дочці свекрів, Олені. Ось так і виходить, що я залишилася зовсім без спадщини, хоча ми живемо з батьками чоловіка і допомагати і доглядати за ними, скоріше за все, саме нам.

Зараз я, щиро кажучи, шкодую про своє рішення залишити сестрі і будинок, і земельну ділянку. Але чи мала я право вчинити інакше і наполягати на своїй частці у батьківській спадщині?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Джерело