Все своє життя Тамара прожила в селі, максимум, їхала на день в обласний центр на ринок. Продавала городину, закрутки, грибочки, яйця, купувала все необхідне і поверталася додому. А вдома на неї чекав синочок, Василько, її єдина радість.

Сину вже 12 років, мамина опора і гордість. Заміж Тамара вийшла за свого однокласника Миколу, він як з армії повернувся, так і одружилися. Але особливого сімейного щастя Тамара і не зазнала, бо Микола любить заглядати у чарку. В шлюбі вже 15 років, живуть вони в старій хаті, яку чоловікові колись залишила бабуся.

Грошей на ремонт у них немає, воду в хату і досі з криниці носять. Тамара працює в сільраді прибиральницею, а чоловік на місцевому заводі, щодня в райцентр їздить, але чоловікової зарплати Тамара не бачить.

Інша справа – рідний брат Миколи, той вийшов в люди, має свою фірму, живуть заможно. Тамара взяла його в хресні для сина, може хоч з хресного батька дитина приклад братиме.

На свята Тамара витратила всі свої відкладені гроші, а основну суму вона приберегла на подарунок синові – новий мобільний телефон, на останню модель грошей не вистачило, але зате новий, гарний, тепер і її Василько матиме новий гаджет, зараз він і для навчання потрібен. То ж Тамара майже пів року відкладала, щоб сину на день Ангела подарунок зробити.

В той день вона спочатку поїхала на базар, швиденько продала те, що привезла, і пішла в магазин по телефон. Їхала додому в автобусі і уявляла, як зрадіє Василько обновці. Але сюрприз вдома чекав на неї.

Тамара зайшла в хату, зняла чоботи, і побачила, що один зовсім розклеївся, про ремонт не могло бути і мови, майстер її попередив ще в минулому сезоні, що чоботи ремонту не підлягають.

На мить засумувавши Тамара вирішила, що цю проблему вона вирішить пізніше, витягла з сумки коробочку з телефоном і зайшла в кімнату до сина. Василько вже чекав на неї, в руках у нього теж була коробка. Він протягнув її мамі і сказав, що це її нові чоботи, попросив, щоб та приміряла.

Жінка взула чоботи і розплакалася. Вона запитала сина, звідки у нього гроші.

– Мамо, та ж я колядувати ходив, – важно пояснив син, – хресний мене наперед з іменинами привітав, дав дві тисячі гривень, сказав, що на самого Василя зайти до нас не зможе. А я вирішив, що тобі взуття нове куплю, щоб ти в ноги не мерзла.

Тамара запитально глянула на сина, мовляв, де купив, як з розміром вгадав? Василько з радістю розповів, як попросив допомогти в цій справі сусідку, яка сьогодні теж їздила в обласний центр.

– Може вони і не найдорожчі, матусю, – зовсім по дорослому сказав Василько, зате нові і теплі. А коли я виросту, то куплю тобі найдорожчі і найкращі.

– Синку, ти вже мені купив найдорожчі і найкращі, – зі сльозами радості і розчулення відповіла Тамара.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело