Мене звуть Юля. Хочу розповісти вам про один щасливий випадок зі свого життя.

Тоді я навчалася на другому курсі педагогічного університету. Навчання моє спочатку оплачували батьки. Я теж мала деякий підробіток, однак грошей не вистачало. Моя мама захворіла і потребувала дороговартісної операції на той момент. І тоді я вже намагалася усілякими зусиллями допомогти їй з лікуванням.

Я вирішила здати зимову сесію та з наступного семестру, після новорічних свят, взяти академічну відпустку та заробити гроші, щоб швидше зробити мамі операцію.

Готувалася до іспитів, а потім вирішила прогулятися парком. Після прогулянок на свіжому повітрі матеріал запам’ятовується краще.

Та випадково я побачила під лавкою, на снігу, чужий гаманець. Він був шкіряним та дорогим на вигляд. Його власником однозначно був чоловік.

Я з цікавості зазирнула всередину гаманця. Там знаходилися чималі кошти. Мені якраз би їх вистачило мамі на операцію! У моїй голові з’явилися сумніви щодо того, як вчинити. Це було б чудово, якби ці гроші належали мені. Однак, з іншого боку, можливо, людині, яка загубила цей гаманець, вони потрібні? Може, вона заощаджувала їх не один рік?

Не так я вихована: батьки постійно стверджували, що чуже брати не можна. У гаманці, окрім грошей, нічого не було. Ніяких документів, які б підтверджували особу власника цих величезних коштів. Тому я вирішила просто почекати. Можливо, хтось прийде за гаманцем?

Було дуже холодно, і мені довелося простояти на морозі майже годину. Я геть змерзла і вже втратила усяку надію, що власник повернеться. Навіть повірила у те, що це Бог послав мені ці гроші, адже вони так були потрібні у той момент!

Раптом я помітила молодого чоловіка. Він ходив парком і щось уважно роздивлявся на снігу. Незнайомець підходив до людей, запитував, чи нічого вони не бачили. Підійшов і до мене. Цей молодий привабливий чоловік і виявився власником знайденого мною гаманця.

Ми почали розмовляти з Антоном (так він представився). Він побачив, що я трусилася від холоду і запропонував мені на знак подяки за повернутий гаманець сходити до ресторану, щоб зігрітися гарячим чаєм чи глінтвейном.

Під час нашої розмови за філіжанкою кави, виявилося, що Антон не був одруженим, та й дівчини у нього не було.

Я повернула гаманець, але знайшла набагато дорожче та цінніше, ніж було у ньому. Я натрапила на велике та щире кохання. Перед Новим роком, через рік після нашої зустрічі, Антон зробив мені пропозицію стати його дружиною. Я, звісно, погодилася.

Забула сказати, що Антон – забезпечений чоловік. Він оплатив лікування моєї мами, коли я зізналася йому, які думки лізли до моєї голови, коли тримала його гаманець у руках. Він врятував мою маму, а мені не довелося залишати навчання.

Я безмежно кохаю Антона і щаслива від того, що повернула йому тоді гаманець. Якби я вчинила інакше, можливо, втратила б тоді шанс бути дружиною чоловіка своєї мрії.

Джерело