Я родом з невеликого містечка з багатодітної сім’ї. Відразу після школи я поїхала в обласний центр вчитися, де зустріла свого майбутнього чоловіка. Зустрічалися ми три роки, а після закінчення університету Мирослав зробив мені пропозицію і ми одружилися.

Постало питання – де жити. До мене їхати – не варіант, бо у мене ще четверо молодших братів і сестер. Залишатися в обласному центрі на зніманні нам теж не дуже підходило, ми молоді спеціалісти з не дуже високою зарплатою. Тому ми вирішили їхати в селище до Мирослава, я вчитель математики, там якраз була вільна вакансія.

Стали ми жити із свекрухою. Будинок у них великий, а молодша сестра Мирослава поїхала вчитися в обласний центр. Потім вона вдало вийшла заміж, тому ми так і залишилися жити з свекрами.

Я завжди працювала на півтори ставки, брала індивідуальні заняття з учнями, тому заробляла дуже навіть непогано. Чоловік спочатку працював в місцевій будівельній бригаді, а з часом вони почали їздити в Польщу на заробітки.

У нас народилося двоє дітей, я завжди говорила чоловікові, що треба думати про щось своє – або на квартиру в обласному центрі гроші збирати, або починати будувати свій будинок. Але мама мого чоловіка постійно нас переконувала в тому, що це все – наше, бо зовиця так добре в житті влаштувалася, що ні на що претендувати не буде.

Тому, за наполяганням свекрухи, всі зароблені гроші ми вкладали в будинок, в якому жили, зробили з нього двоповерховий палац, от лише за документами він продовжував належати свекрусі.

Сестра мого чоловіка приїжджала до нас в селище дуже рідко, все говорила, що зайнята і не має часу. Навіть на Різдво вони з чоловіком і дітьми летіли кудись в теплі країни, разом з нами ніколи не святкували.

А цього року зовиця нас дуже здивувала – приїхала до мами з дітьми на Святий Вечір, 6 січня, але без чоловіка, сказала, що у нього термінове відрядження. Пробула вона у нас три дні, а коли поїхала, свекруха покликала нас з чоловіком на розмову.

Я відразу здогадалася, про що буде йти мова, і не помилилася. Мама мого чоловіка передумала переписувати будинок на сина, раптом згадала, що у неї є ще і донька. Тепер вона вважає, що дітей треба ділити порівну, але вона не враховує той факт, що ми 15 років вкладали гроші в її будинок.

Свекруха вирішила написати дарчу на двох своїх дітей в рівних частках. Але це ще не все. Зовиця розлучається з чоловіком і цілком можливо, що в скорому часі буде претендувати на свою половину нашого будинку.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело