Ми з Василем одружилися 3 роки тому, і приблизно десь майже через 2 роки після цього у нас народилося дитятко. Раніше я намагалася ні від кого матеріально не залежати, і у чоловіка грошей ніколи не просила. Швидше навіть навпаки – старалася платити з ним навпіл за орендовану квартиру, купувала частину речей і продуктів додому, мені завжди не хотілося, щоб один чоловік забезпечував нашу сім’ю.

Але після того як у нас народився синочок і я вийшла в декрет, бути самостійною у мене зовсім якось не виходить. Останнім часом наші з Василем стосунки дуже зіпсувалися, і мені здається, що причина головним чином полягає саме в цьому.

Василь спочатку казав, що нам не варто поспішати з дітьми, і почекати, поки ми встанемо на ноги, але вийшло вже так, як вийшло. Не можу сказати, що ми з чоловіком дуже бідні люди, але тепер, з появою дитини і відсутністю роботи у мене, завжди доводиться економити повністю на всьому. У мене декретні виплати невеликі, тому живемо в основному на заробітну плату Василя.

Я розумію, що забезпечувати свою сім’ю з трьох осіб йому складно, і тому намагаюся нічого зайвого собі не купувати – доношую старі речі, які були куплені ще до того, як я народила дитину, деяким вже й скільки років забула.

Іноді мені допомагають батьки – дають мені гроші на теплі речі або сестра передає щось зі свого старого одягу, який гарно зберігся, адже вона в ньому мало ходила. Косметикою я майже не користуюся, манікюр роблю собі сама. Загалом, як мені здається, я всіма силами намагаюсь, навіть перебуваючи вдома з дитиною, не сидіти на шиї у Василя.

В цей час, Василь грошима розпоряджається трішки вільніше – може витратити якусь суму на зустріч з друзями, або на покупку недешевого чергового гаджета, в той час я ходжу зі старим телефоном, у якого розбитий екран. Намагаюся до цього ставитися лояльно, і якщо у нас немає великої потреби в грошах – нічого йому проти цього не кажу.

Нещодавно я вирішила себе порадувати, адже 7 січня у мене день народження, якраз на Різдво, і я попросила у чоловіка в якості подарунка салонне фарбування волосся, до цього мене завжди фарбувала мама в мене вдома дешевою фарбою. А на мій день народження мені захотілося гарно пофарбувати волосся, подруга порадила недорогий салон, вона туди завжди ходить.

Фарбування волосся там коштує трохи дорожче 500-та гривень, що за сучасними мірками не так вже й дорого. Однак, коли Василь почув це побажання, то був дуже незадоволеним. За його словами я надивилася телевізора і хочу бути схожа на якусь модель, яких там показують і замість того, щоб піклуватися про добробут сім’ї, я думаю тільки про себе. Адже за ці гроші він міг би мені купити якусь потрібну річ, сковорідку, наприклад, чи набір хорошого посуду.

Коли я нагадала Василеві про те, що до декрету я доглядала за собою і одягалася набагато краще, я тоді працювала і мала свою копійку, а також що якби мені не довелося цілими днями няньчитися з малям, то я не стала б у нього просити ні копійки, він назвав мене «корисливою і невдячною».

Тепер мені ні свята, ні подарунка не хочеться. Так і сказала про це чоловікові. Василь тоді спокійно сказав, що на Різдво 7 січня Василь тоді піде до мами та сестри, вони завжди йому вдячні і без подарунка будуть радіти йому.

Невже я нічого не варта для нього, чи тих 500-700 гривень такі великі гроші? Я вперше попросила щось для себе за останній час. Мені прикро, ніколи не очікувала такого від свого чоловіка.

Фото ілюстративне.

Джерело