Зі своєю колишньою дружиною Дариною ми познайомились випадково, через спільних друзів. Ні, тут не буде історії про кохання з першого погляду, чи взагалі про кохання. Так деколи буває, що люди зустрілись, провели разом ніч і розійшлись. Але в нашому випадку це було не надовго.

Навіть номерами не обмінялись, але через 3 місяці вона все ж знайшла мене і повідомила про вагітність. Звісно, така новина просто шокувала, адже ми мало знали один одного. Потрібно було думати та вирішувати якось цю не просту ситуацію. Про аборт мови навіть не було, тому я, як порядний чоловік запропонував Дарині одружитися.

Для мене було логічним те, що дитина народиться в шлюбі, але жінка не погоджувалась. Попри це, я докладав усіх зусиль, щоб всіляко їй допомогти – чи то гроші давав, чи щось робив по дому.
Кохання ніякого так і не було, лиш відношення як в добрих знайомих, що чекають спільну дитину. Звучить звісно так собі, але такі вже обставини склались.

Лиш на останньому місяці вагітності Дарина сама запропонувала розписатися. В принципі, мені це дивним не здалося, але ми домовились, що в дитини буде подвійне прізвище.

Все було чудово, у нас народилась красива донечка і ми жили як справжня сім’я. Не знаю чи то ми так привикли один до одного, чи що, але почуття між мною та Дариною ставали теплішими. Ніби закоханість якась появлялася. Та таке щастя тривало не дуже довго.

Весь цей час ми жили у моїй квартирі та на мої кошти та я не був проти цього. Не зважаючи на шалені апетити Дарини й те, що їй завжди було мало, заробляв я достатньо багато.

Та через якийсь час почався дурдом – не зрозумілі мені претензії та істерики. Стосунки між нами з Дариною стали нестерпними й вона сама подала на розлучення.

В той день я прийшов додому і не застав ні Дарини, ні донечки, ні їхніх речей, лиш пакет з документами. Таких нісенітниць я давно не читав – там була угода до якоби “мирного” розлучення. Там жінка вимагала, щоб свою квартиру я залишив їм, щомісяця платив аліменти й ще додатково оплачувати різні потреби Дарини та дитини.

Я вже думав навіть над тим, щоб донечка залишилась зі мною, але на жаль, закони в нас на користь матері. Тому вирішив домовитись на своїх умовах – так, всі потреби доньки за мною, навіть ще зверху кошти Дарина утримуватиме, але свою квартиру на неї я не перепишу, лише на дочку. Та й була умова, що я маю доступ до дочки 24/7.

Коли Дарина не пристала на мої умови я зрозумів, що її мета – квартира. З такими темпами довелось розлучатись через суд. Він же призначив лише аліменти і то, менше ніж я завжди давав. Через це, Дарина просто лютувала – настільки, що забороняла доньці бачитись зі мною.

Це переходило всі межі і я просто не знав, що робити. Залишалось лише жити своєму ритмі й дуже сумувати за донькою. Сподіваюсь, що з часом все вирішиться і ми з маленькою будемо, як раніше, проводити разом час.

А від своїх слів не відмовляюсь – плачу більше ніж призначив суд і свою квартиру в майбутньому віддам донечці.

Джерело