Всім привіт. Мене звати Ірина і я хочу вам розказати історію, що може зробити із дитиною гіперопіка матері. На цей момент мені уже 38 років, однак своїх дітей так і не вдалося народити. Зате виховую доньку чоловіка від першого шлюбу. Ми чудово ладнаємо, тож я сприймаю її немовби рідну. Але сьогодні мова буде про мою подругу, котра народила ще у 18.

Зараз її синові 20 років, він зовсім несамостійна дитина. У дитинстві, наперекір усім, Оксана не давала йому можливості проявити себе. До 15 років водила мало не за руку до школи, ніколи не дозволяла приготувати їжу самостійно, бо як ж дати ножа в руки дитині. Миколка ніколи не залишався сам удома, не ходив на ночівлі до друзів, не зустрічався із дівчиною.

Так, він виріс дуже розумним, адже всі зусилля вкладав у навчання. Поки інші хлопці бігали у дворі, – він читав книги та вивчав математику. Зараз працює з дому програмістом. Але ж, невже так буде усе його життя? Оксана також не може вічно знаходитися поряд ним. Цілими днями вона готує їжу для нього, прибирає у його кімнаті, пере та прасує одяг. За всіма продуктами також ходить самостійно.

До слова, чоловіка її не стало, коли малому було лише 5 років, так після того вдруге й не вийшла заміж. Всі сили вклала у рідного синочка. От здається, вона його безмежно любить та оберігає, проте бажання спростити йому життя, завдали лише непоправної шкоди.

Лише праця над собою, постійні помилки та спроби почати усе заново допомагає рости та розвиватися, ставати самостійною особистістю. Ви згодні зі мною?

Джерело