Заміж я вийшла у двадцять два роки. Через рік народила першого сина, ще за два другого. Все було, як у всіх. Мені тоді здавалося, що сім’я – найголовніше, що є у житті жінки. Ось на вівтар цієї сім’ї я все й поклала.

Себе я можу сміливо назвати зразковою матір’ю та дружиною, як би нескромно це не прозвучало. Мені неодноразово про це говорили й інші люди. Тоді мені здавалося, що це найвища форма визнання. Я шукала в цьому задоволення та довгі роки змушувала себе його знаходити.

Чоловік у мене завжди був чисто випраний, випрасуваний. Стежила, щоб у його гардеробі завжди були гарні речі, випрасовані штани та підкрохмалені сорочки. Записувала його до перукаря, носила на ремонт його взуття.

Вранці обов’язково сніданок на всю сім’ю, тобто вставала мінімум за годину до того, як встануть всі інші. На обід чоловік приходив додому, тому там мав бути суп, друге та щось до чаю. Увечері вечеря на всю сім’ю. Одне й те саме мої чоловіки могли їсти лише два дні поспіль. На третій день їхня вже ніяка сила не могла змусити доїсти суп чи картоплю.

Із дітьми теж було багато клопоту. Ними повністю займалася я, з перших днів до повноліття. Іноді допомагали бабусі, але допомога була досить рідко і лише у виняткових випадках. А так усі вироби, уроки, гуртки були на мені. Чоловік навіть не був у курсі, у якій школі навчаються наші діти.

За такого ритму життя на себе часу не залишалося. Побут, робота, постійні турботи та хвилювання дуже позначилися на мені. Постраждала і зовнішність, і розвиток так сказати. Не було коли просто посидіти і почитати книжку. Максимум радіо послухати, доки займаєшся якимись домашніми справами. Це зараз можна слухати аудіокниги, а раніше такої розкоші не було.

Ось уже діти виросли і розлетілися в доросле життя, пенсія на горизонті замаячила, а я глянула в дзеркало і побачила тітку, що запустила себе, з погаслим поглядом. Так боляче стало від усвідомлення, що життя мимо минуло, а що я в ній бачила? Каструлі, праска, пилосос та папірці на нецікавій роботі? І хоч би хтось дякую сказав.

Я навіть не змогла згадати, коли я востаннє нормально їздила у відпустку. У молодості відпочивати не доводилося – то за дітьми стежити, то до батьків чи свекрів на город. А потім і грошей не було особливо відпочивати, треба було синів навчати.

От і прийшла я до того, що зараз з чоловіком навіть нема про що поговорити. У нього часу повно було завжди. Він і книжки читав у вільний час, і в музеї з театрами синів водив, доки я вдома наводила чистоту. На роботі різні заходи відвідував. До того ж виглядає він молодше за мене, хоча старший на три роки.

Набридло мені це, вирішила міняти своє життя. Замість прання чоловікових шкарпеток книгу почитати, замість прибирання на вихідних сходити в театр. Та й на себе захотілося витратити гроші – стрижка, манікюр, косметичку оновити. Гардероб, знову ж таки, у мене якийсь бабусиний, хоч мені ще й шістдесяти немає.

Стала я свій план втілювати у життя. Виявилося, що я стільки пропустила, поки бігала по колу дім-робота-дім! Тепер ось старанно надолужувала. Але чоловікові це не сподобалося – я ж почала приділяти менше часу домашньому господарству.

Білизна після прання тепер два дні може лежати непрасованою, випічка тепер не кожен день, а у вихідні я не приймаюсь за прибирання, а висипаюся, приводжу себе в порядок і кудись йду, на виставку, наприклад.

Остаточно чоловік розлютився, коли я відмовилася записувати його до окуліста, тому що він сам чудово може з цим впоратися.

– В теб на старість років взагалі дах поїхав? Ведеш себе як профурсетка! Зовсім сім’ю закинула!

– Я на сім’ю все життя поклала, жодного слова подяки не почула. Хочу прожити вже для себе.

– А яка подяка тобі потрібна? – витріщив очі чоловік. – За що? Що виконувала свої обов’язки?

У нас, виявляється, багато чого нагромадилося одне одному сказати. Відносини ми з’ясовували години зо три, а наприкінці чоловік заявив, що або все повертається на круги своя, або він зі мною розлучиться.

– Мені потрібна нормальна дружина, а не вертихвостка, яка на сім’ю болт кладе!

Начебто мені треба було злякатися, заплакати, а мені, ну, не все одно, звичайно, але й страждати я не буду, якщо це станеться. Втомилася бути зручною для всіх, хочеться себе людиною відчути. Дуже шкода, що чоловік цього не розуміє.

Джерело