Мені 28 років. Вік підбиття перших проміжних підсумків у житті. Річ у тому, що я нічого не досягла, а взяти і щось змінити боюся. Ця думка кидає мене в якесь тупе заціпеніння.

Коли я навчалася в університеті (на перекладача), то я була впевнена, що робота буде цікавою, будуть відрядження тощо. Мною пишалися, що я вступила своїми зусиллями до досить престижного вишу. На цьому мої успіхи закінчуються.

На першій роботі просували всіх колег, крім мене, що більше я намагалася, то більше отримувала зауважень. Потім я не поїхала за кордон, хоча почала збирати документи, закордонний виш був готовий мене прийняти, але того року сильно обмежили кількість стипендій. І з цієї миті, як мені здається, я зовсім опустила руки.

Я насилу знайшла свою нинішню роботу, яку дуже ціную. Колеги та начальство відмінні, а ось сама робота просто туга. Наприклад, дають цікавий текст, а потім забирають, мовляв, це ми відправимо фрілансеру, а нам тут 150 паспортів принесли або подібних документів, перекладаємо, адже паспорти не можна не зробити.

Іноді я відчуваю, що мало не деградую, і навіщо я вчила мови? Про усний переклад просто мовчу. Я насилу змушую себе не засмучуватися, що я не їжджу у відрядження, та й просто не треную мову. Так, можна балакати Скайпом, але це все не те.

Далі, попри знання двох іноземних мов, хочу сказати, що погано обробляю інформацію. Буквально, нещодавно я чітко усвідомила цей факт. Ще зі школи я не могла повторити за вчителем на уроках праці, зробити виріб, загалом щось своїми руками. По життю я слухаю пояснення, розумію, потім за хвилину все забуваю і прошу повторити. А люди не люблять повторювати, кажуть, запам’ятай все з першого разу.

Наприклад, я завжди мріяла навчитися танцювати, ось уже рік танцюю, але не завжди можу повторити за викладачем навіть із десятого разу. Нещодавно у нас пройшов курс для новачків, звідки кілька людей взяли до групи підвищеної складності.

Я, напевно, не змогла б там займатися, але стало так прикро, адже хтось прийшов, і в нього майже все одразу вийшло. А я що, здобула права, одразу потрапила в аварію і до машини не підходжу. Хоча пів року до цього випадку їздила чудово. І так у всьому! Я відчуваю, що живу якимось порожнім і не своїм життям.

Три дочки замість сина. Не знаю, хто вклав в мого брата установку, що йому обов’язково потрібен син, але ось так! Мій брат мріяв, що у нього буде син, з яким вони

Хот дог За даними Американської академії педіатрії, щорічно понад 10 000 дітей у віці до 14 років потрапляють у відділення невідкладної допомоги в результаті того, що подавилися їжею. До 77

Заміж я вийшла рано по любові. Жити довелося з батьками чоловіка. Будинок дуже великий, але запущений. Я, зі своїми дизайнерськими «тарганами», знайшла, можна сказати, золоту жилу. Природно, у свекрухи, незважаючи