Моя подруга Мар’яна скоро виходить заміж. Сім’я у неї небагата, живуть звичайним життям. Заощаджень великих не мають. Тому весілля буде для найближчих з мінімальними витратами.

На ці вихідні була запланована зустріч батьків, знайомство й обговорення весільних деталей. Мар’яна готувалася, переживала, адже – це так відповідально. Наготувала нових салатів, рецепти прочитала в інтернеті. Словом робила все для того, щоб вечір пройшов якнайкраще.

Після застілля подруга перетелефонувала мені, щоб поділитися враженнями від вечора. Все пройшло просто чудово, батьки одразу знайшли багато спільних тем для обговорення, у них виявилося багато спільних знайомих. Мар’яна була на сьомому небі від щастя.

Обговорили звісно і святкування весілля. Домовились святкувати так, як хоче молода майбутня сім’я. У неділю урочисто поставлять підписи у місцевому РАГСі та відсвяткують із близькою родиною: нарахували їх п’ятнадцять людей. А наступного тижня із друзями поїдуть на озера із ночівлею.

Далі розмова зайшла за вбрання на весіллі: наречений Андрій одразу сказав, що у костюмах він влітку паритись не буде, тому одягне сорочку і штани, а ще обов’язково кеди, а не туфлі; Мар’яна ж знітилась і побоялась сказати, що хоче сучасний білий костюм або комбінезон, бо що ж старші скажуть. Тому вона не посміла озвучити свою ідею вголос.

Час дуже швидко спливав, підготовка до весілля йшла повним ходом. Пошуки весільної сукні тривали. Наречена обходила усі магазини у місті, переміряла безліч вбрань, але їй нічого не підходило.

Одного вечора, коли Мар’яна із батьками пішли у гості до Андрія додому і за вечерею знову обговорювали весілля. Наречена наважилась сказати, що буде не у сукні. Свекруха ж одразу розкритикувала це бажання, бо як то буде виглядати!?

Повернувшись додому Мар’яна зачинилась у своїй кімнаті, зателефонувала мені й почала розповідати про цю ситуацію. Вона так емоційно все пояснювала, що аж розплакалась. У цей момент мені стало її дуже шкода, адже зараз у XXI столітті нема нічого поганого у тому, що на розпис наречена прийде у штанах. Але найобразніше те, що й і Андрій підтримав думку своєї мами. Не захистив її при усіх, не підтримав, а навпаки зневажив.

Стосунки у молодят перед весіллям були напружені. Не знаю чи це через клопоти перед святом, чи стосунки не були такі міцні. Мар’яну зателефонувала мені та попросила терміново зустрітися, щоб поговорити. Я запропонувала у кав’ярні неподалік дому. Там ми й зустрілися.

Подруга прийшла швидше за мене, я не встигла ще сісти за стіл, як вона почала розмову про те, що не хоче цього весілля. Вона помилилася. Не кохає вона Андрія і чим більше пізнає його сім’ю, їх погляди на життя, тим впевненіше розуміє, що з цим потрібно якнайшвидше покінчити. Бо життя разом у них не складеться. Проте боїться реакції батьків, на таку її новину, адже вже все замовлено, купа грошей витрачено.

Я вирішила підтримати подругу і сказала, що у такій ситуації їй радити не можу, але її рішення поважаю. Краще пізно, ніж усе життя потім жити із нелюбом і мучитись. Чи просто відсвяткувати весілля, бо все замовлено, а через рік чи два розлучатися. Весілля таки скасували, батьки підтримали свою єдину донечку і без жодних докорів зрозуміли її.

Наче ця вся історія почалася із примітивного питання одягу нареченої, але все приховано значно глибше. З таких дрібниць складається усе наше життя. Ми часто їх не помічаємо або не хочемо помічати. А згодом дорікаємо собі: «Чому я це зробила чи не зробила?»

Джерело