Мені мама завжди говорила, що це щастя знайти такого чоловіка як у мене. Не кричить, горілки не п’є та й мене любить. Працював вчителем і репетитором, тому грошей вистачало. Він інколи сам готував вечерю. Але був один мінус – не любив іншу роботу по дому.

Саме тому, домашніми справами я займалась самостійно. Мені легше було витерти пил, пропилососити, випрати одяг за декілька циклів після роботи, ніж довірити це йому.

Наближався День всіх закоханих. Я любила це свято, тому що воно збігалось з нашою річницею заручин. Але в цей день було багато роботи. Під час розмови, повідомила чоловіку, що прийду пізніше ніж завжди та поскаржилась, як мені важко сьогодні. Він сказав, не хвилюватись та те, що всю хатню роботу візьме на себе.

Увійшовши у двері дому я відчула запах смаженого м’яса. Чоловік сам приготував вечерю при свічках. Ми їли і згадували, як багато часу пройшло від наших заручин та всі приємні моменти з життя.

Я встала з-за столу, щоб віднести тарілки. Та на кухні мене чекав не приємний сюрприз – гори використаного посуду з процесу приготування страв. Але це було не все. У ванній на сушильній батареї були сірі шкарпетки та футболки, які утворилися після прання білого з чорними джинсами. А скляні полиці в шафі були з розводами та жирні на дотик, бо чоловік переплутав засіб для дерева з засобом для скла.

Мені стало недобре від побаченого. Я не знала скільки часу займе прибирання “порядків”, які навів чоловік. Він лиш дивився на мене великими, наче котячими очима та говорив, що хотів зробити мені приємно.

Я не змогла насварити його, адже йому справді хотілось мені допомогти. Але з того часу його рукам категорично заборонено братися за хатні справи.

Джерело