Був Щедрий вечір. Аня зі своїм чоловіком Максимом зібралися до його батьків на спільну родинну Святу вечерю. Попереду – двісті кілометрів гірської дороги на авто.

Почався сильний снігопад, хурделило так, що Максим змушений був зменшити швидкість і Аня почала хвилюватися, що скоро почне вечоріти і видимість стане поганою.

І тут, звісно, коли ніхто цього не очікував, їхня машина зупинилася і Макс не міг її завести. Щось вийшло з ладу і треба було з’ясувати причину. Поки чоловік намагався зрозуміти, що сталося, Аня вирішила пройтися довкола, зігрітися і оглянути місцевість.

Вона хотіла забути на мить про їхню неприємність і не думати, як вона вирішиться. Густий лапатий сніг все сипав і сипав. Аня взяла з собою термос з гарячим какао. Подумала, як добре, що встигла його приготувати, настрій одразу ж покращився і після першого ковтка з’явилася надія, що їхня проблема вирішиться. Ну сьогодні ж такий особливий вечір, вона зберігала хороший настрій до останнього.

Макс все намагався знайти причину, Аня підбадьорювала чоловіка, хоча сама уявлення не мала, як закінчиться цей незвичний вечір.

Засніжені гори виглядали прекрасними здалеку. Та не встигла жінка насолодитися казковим краєвидом, як почула дивні звуки неподалік. Вона відійшла на декілька метрів, йшла на звук – і побачила невелику білу коробку, у якій хтось ворушився.

Аня не повірила своїм очам: у коробці було руде цуценя… Таке крихітне ще, йому ж лише приблизно два місяці на вигляд. Що воно робить тут, посеред гірської траси, таке зовсім маленьке? Цуценя тремтіло і жалібно скавчало.

Її серце стиснулося від побаченого. Як хтось міг отак залишити беззахисне цуценя у безлюдній місцевості, їй не вкладалося в голові. Чи мало би воно шанси вижити тут, покинуте напризволяще? Аня навіть не хотіла про це думати, треба було рятувати собаку.

Вона взяла його обережно на руки, щоби трохи зігріти, сховала під куртку. Маля було таким холодним, повністю мокрим від снігу. Аня підійшла до чоловіка і показала знахідку. Максим не був у захваті від собак, тому вона хвилювалася, що він скаже.

– У мене є для тебе сюрприз, – сказала Аня і показала цуценя.

– Ого, бідолаха, як же ж він тут опинився? – Максу теж стало шкода тваринку.

– Давай візьмемо його додому зігріємо, а там щось придумаємо.

Машину вдалося полагодити. Чоловікові допоміг інший водій, який, на диво, зупинився тут, побачивши їхню проблему.

Вони вирушили далі, в машині цуценя зігрілося і Аня помітила, наскільки воно гарне, з великими карими очима. Собака міцно заснув на задньому сидінні. Так наче був з ними завжди.

Максим сказав до Ані: “Як добре, що ти його знайшла. Може ми невипадково поламалися саме у цьому місці. Страшно уявити, що би було з ним у тій місцевості”.

Хоча батьки Максима уже зачекалися, подружжя все ж встигло на Святу вечерю. Познайомили батьків з новим другом, якого так дивно знайшли по дорозі.

Цуценятко одразу нагодували і облаштували йому затишний куточок. А потім, коли собака освоївся, захоплено дивився на ялинку, яка світила різнокольоровими вогниками і слухав спів щедрівників.

Собаку назвали Арчі. Батьки Максима давно хотіли домашнього улюбленця, тож з радістю залишили його собі. Тепер без малого бешкетника Арчі не уявляють собі жодного дня, собака одразу полюбився усім.

А Аня з Максимом за декілька тижнів дізналися неймовірну новину, що у них буде дитинка, на яку вони так давно чекали. І вони впевнені, що з Арчі їхній малюк подружиться.

Разом з Арчі у їхній дім у той загадковий Щедрий вечір прийшла радість. Вони подарували собаці тепло того вечора, а він тепер дарує їм його щодня.

Галина Андрусів

Джерело