Того дня я зайшла в супермаркет, і по звичці клала у корзину дорогі продукти. Туди відправлялись: форель, ікра, різного виду сири та ковбаси. Я ще навіть до каси не підійшла, як задзвонив телефон. Це був чоловік. Я все залишила і побігла додому лише з буханкою хліба.

Мені з моїм чоловіком завжди було легко, він ніколи не дозволяв собі нічого зайвого. Коли ми ще зустрічалися Антон дарував мені квіти і багато розповідав про своє дитинство та батьків. На той час я навчалася на першому курсі педагогічного ВНЗ. Я молодша за свого Антона на п’ять років.

Ми з ним зустрічалися аж два роки, а потім вирішили стати на рушничок щастя. І я і мій чоловік працювали, будували плани на майбутнє та мріяли про дитину. Загалом наша сім’я нічим не відрізнялася від інших: у нас були свої мрії, цілі та бажання.

Після появи в нашому домі синочка, чоловік вирішив спробувати свої сили у бізнесі. Антон позичив у своїх батьків пристойну суму для стартового капіталу. У нього бізнес пішов просто чудово. Всі борги чоловік примудрився віддати менше, ніж за два роки. Ми навіть стали дозволяти собі їздити на відпочинок, почали добре одягатися, купили шикарний автомобіль та дачу.

Потім я пішла з роботи і згодом подарувала чоловіку другого малюка. Наша ідилія тривала п’ять років. Однак згодом бізнес чоловіка занепав. Спочатку чоловік боровся за місце під сонцем, але в нього нічого не вийшло. Потім Антон продав нашу дачу, але це не дало потрібного результату. Ми тоді вперше не поїхали влітку на відпочинок.

Як чоловік не намагався, але він не зміг врятувати бізнес. Згодом він відкрив автосервіс, але йому ніяк не виходило налагодити бізнес. Потім ми продали нашу іномарку, а вже за кілька місяців Антон почав наполягати на продажі нашої квартири. Він казав мені тоді, що це тимчасовий захід і все буде добре. Раптом я здалася.

Ми продали свою трикімнатку і купили в передмісті однокімнатну, але це не допомогло. Наші гроші відлітали з неймовірною швидкістю.

Зрозуміло, що ми звикли до хорошого життя, а тому було неймовірно важко відмовлятися від своїх звичок. Дуже важко було дивитися на наших синів, яким увесь час у всьому доводилося відмовляти. Я в той час навіть почала соромитися виходити на вулицю, коли я зустрічала знайомих, то вдавала, що їх не впізнала.

Сини весь час запитували батька про те, коли нарешті налагодиться наше життя, але він сам на той момент втратив уже всяку надію, а тому байдуже відповідав, що не знає.

Останнім часом чоловік цілими днями тільки те й робить, що лежить на дивані і мріє про те, як він житиме, коли відновить свій бізнес. Я його весь час прошу, щоб він йшов на роботу, але він відмовляється працювати на дядька. Антон відповідає, що попрацювати ще встигне, а зараз йому треба думати над тим, як відновити свій бізнес. І мої та його батьки неодноразово намагалися напоумити Антона, але це не дало жодних результатів. Я знову вийшла на роботу, проте відчуваю, що у мене не вистачить сил довго тягнути всю сім’ю на своїх плечах.

Я не знаю, як мені до нього достукатися. Іноді наші розмови закінчуються “бурею”, і Антон починає мені дорікати, що я жила з ним тільки через гроші, а коли в нього настали важкі часи, то я відмовляюся його підтримувати. Однак і він і я знаємо, що його слова далекі від істинні, і в них немає і краплі правди.

Я дуже хочу, щоб Антон нарешті встав з дивана і перестав себе шкодувати, адже я так втомилася сама тягнути всю сім’ю. З іншого боку, я бачу, що чоловіка важкий стан, а тому я вагаюся на нього тиснути, щоб він не накоїв чогось зопалу.

Фото ілюстративне

Джерело