Останній рік я жила у своєї молодшої доньки. А днями зять з дочкою покликали мене на розмову і сказали, щоб я поверталася до себе додому
Весь останній рік я жила у своєї молодшої доньки. Вони з зятем самі мене до себе запросили і дуже раділи, коли я погодилася. Дочка хотіла швидше вийти з декрету, треба було сидіти з онукою. Звичайно, я погодилася, чому б не допомогти дітям.
Дітей у мене двоє: дві дорослі доньки, які вже подарували мені троє онуків. Я їх дуже люблю, і готова завжди їх підтримати чим зможу. Сама я росла в бідній сім’ї, батько пішов з родини і особливо нами не займався, весь клопіт ліг на плечі матері, яка крутилася як могла.
Що там й казати, життя у мене було непросте, часто ми вечеряли пісною картоплею, бо більше нічого не було. Тому я дала собі слово, що коли у мене будуть свої діти, я зроблю усе для того, щоб допомагати їм, оберігати їх, підтримувати.
І своє слово я дотримала, робила і роблю досі все для того, щоб допомагати своїм донькам. Я навіть писала за них конспекти, коли вони навчалися в університеті, повністю їх забезпечувала, готувала, прала. Не обтяжувала їх хатньою роботою, все сама за них робила.
Все життя я пропрацювала медичною сестрою, а чоловік їздив на заробітки, тому фінансовим забезпеченням повністю займався чоловік, а я цілком присвятила себе дочкам.
І ось діти виросли. Ми з чоловіком кожній з них організували шикарне весілля, кожній подарували на весілля квартиру. Спочатку я сиділа з онуками від старшої доньки. Водила одну дитину в дитячий садок, іншу до школи.
На вихідні їздила до іншої дочки, теж допомагала. А потім і вона пішла в декрет. Зять сам попросив, щоб я до них переїхала, так буде зручніше. Я весь рік у них жила.
А нещодавно дитині виповнилося три роки, вони знайшли якийсь хороший приватний садок і вирішили, що їм краще підходить цей варіант. А мені сказали прямо: «Мамо, ви вільні, зараз ми самі впораємося, можете їхати до себе додому».
Я була така засмучена, що словами не передати, тому що не очікувала, що стану непотрібною для своєї доньки і вона вкаже мені на двері. Дуже прикро, вони вже забули, що квартиру, в якій вони живуть, ми з чоловіком їм купили.
Не такої подяки я чекала від дітей.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.