Я вже давно працюю в ресторані офіціанткою. Це хороший заклад доволі високого класу, тому не бачу сенсу йти з роботи. Тим більше мені подобається ця робота, не зважаючи на всі нюанси.

Нещодавно в наш ресторан влаштувався новенький офіціант. З першого погляду він припав мені до душі. Він також почав проявляти знаки уваги до мене. Приносив букети квітів, які самостійно збирав. Завжди зав’язував на них красиві бантики зі стрічок.

Регулярно в кишені мого пально я знаходила прекрасні листівки, які він малював самостійно та красивим почерком підписував. Наче художник, який хоче зізнатися в почуттях. Він справді красиво малював. І всі ці листівки були не схожі ні на одну листівку з магазину. Це завжди був наче маленький витвір мистецтва.

Згодом він запросив мене на побачення, проте не просто так, не як зазвичай це роблять. Він склав вірша для мене і саме ним запросив на зустріч. Він дуже мене вразив, моє серденько розтануло та, я погодилася. Не могла я відмовити після таких подарунків та старань.

Призначили зустріч в кав’ярні. Я хотіла зустрітися в кафе чи ресторані, проте мій кавалер наполягав на кав’ярні. Ну, я подумала, що раз він запрошує, то можна і вступити йому в виборі місця. Тим більше важливо лише те, з ким ти проводиш час, а не де.

Ми замовили кожному по напоєві. Я взяла горіхове какао, а мій залицяльник лате. Коли діло дійшло до десертів, то хлопець став наполягати, щоб я замовила собі щось та не соромилася. Я не хотіла замовляти, бо ж все таки мене запросили на побачення, по правилах етикету платить той, хто запрошує (інший варіант не обговорювали) і було дуже не зручно. Проте піддавшись на вмовляння хлопця, я таки замовила чізкейк.

Далі в нас пройшла найстандартніша розмова, як в людей, які лише познайомилися: хто де вчився, кому скільки років, в кого які захоплення та інтереси.

Хлопець розказав, що обожнює робити щось руками. Створювати щось для нього – рівноцінно диханню. Хотів навіть на художника вступити, проте грошей на навчання не було, тому зараз пішов працювати, а колись може і здійснить свою мрію. Я ж розповіла йому про своє захоплення книгами.

Слухати його для мене було справжнім задоволенням. Він не був стандартним бруталом з дуже стереотипним захопленням, як от футбол, рибалка, авто. Я люблю романтиків та ніжних натур.

Ми довго говорили, час проходив не помітно, напої та десерти вже давно закінчилися. Тому замовили ще. Я взяла собі чаю з м’ятою та лимоном й горіховий щербет, а кавалер замовив ще чашечку американо та пончик. Вже смеркалося. Ми просиділи буквально до самого зачинення закладу. Прийшов час розраховуватися. І тут хлопець видає:

– Заплати, будь ласка, за двох, я поки без грошей, зі зарплати одразу тобі віддам і ще якийсь подаруночок, в знак подяки, що виручила.

Такого я не очікувала. Ні, я не прихильниця того, що завжди платить чоловік, і не проти заплатити за двох, проте такі речі все обговорюються завчасно, я б погодилася і не було б претензій. Але так вчиняти, це перебір. Я заплатила, хоча дуже захотілося розділити рахунок і хай би сам викручувався.

Враження від побачення змінилося рівно на протилежне. Я вже не хотіла ні розмовляти, ні бачитися з ним. Тому що це справді дуже не красиво було. Так, 300 гривень не такі великі гроші, проте я могла замовити собі свої улюблені суші та приємно провести вечір удома.

Тим більше тепер цей залицяльник сприймався не як романтичний парубок, а як підлабузник. Так ще й коли я розплачувалася почав вимагати, щоб я офіціанту на чай залишила, мовляв, сама ж працюєш в цій сфері і маєш розуміти, що важка ця робота. Ви це собі уявляєте? До чого за нього заплатила без попередження, до того ж ще й почав командувати, що і як мені робити!

Після цього я відмовилася від його проводжань, сіла на маршрутку та поїхала додому. Наступного ранку він мені писав любовні повідомлення, мовляв, я йому неймовірно сподобалася і так далі. Пропонував зустрітися ще, і коли ми взагалі можемо побачитися. Я відповіла, що не хочу більше з ним бачитися, пояснила ситуацію і чому саме мені було не приємно. А потім заблокувала.

Джерело