В не великому смт я народилася та виросла. Все дитинство провела в приватному будинку під опікою матері та бабусі. Бабуся – найдобріша та найкраща людина в світі. Вона мене багатьом речам навчила. Мати ж була не дуже… Як би так сказати? Не дуже людяною, чи що? Ніби не вміла спокійно з людьми існувати. Але в принципі жили ми нормально.

Коли мені виповнилося двадцять років, я вирішила переїхати до великого міста, що знаходилося неподалік нашого смт. В місті я змогла знайти дуже непогану роботу з перспективами. Зняла квартиру та стала добре жити.

Мої мати та бабуся дуже боялися переїжджати до міста та продавати будинок. Бабця зрозуміло чому – вона стара жінка, яка не звикла до таких великих змін. Людям у віці важко даються кардинальні зміни в житті. Тим більше вона в тому будинку пів життя прожила, а так брати і все продавати.

Мати ж мало не параноїдально боялася переїжджати та продавати будинок. Впевнена була, що гроші в неї вкрадуть, з квартири виженуть, обмануть і розведуть. Ну ви зрозуміли суть проблеми. Недовіра до всього і всіх.

Я взяла на себе іпотеку та придбала квартиру мамі з бабусею. План був такий: я беру на себе іпотеку, купую квартиру, а потім, коли продадуть будинок, то частину, яку залишилося виплатити по іпотеці, внесуодразу. Це був найкращий план з мінімальними ризиками.

Буквально через рік план було втілено в життя. Після продажу будинку нам вистачило грошей на погашення всього боргу. Навіть ще залишилася непогана сума. Мати не хотіла давати гроші мені, щоб допомогти вирішити моє питання з квартирою. А я й не просила, бо ж знаю, як вона може відреагувати. Вона впевнена, що те, що я оплатила велику частину іпотеки за її квартиру – це нормально, і вона не має допомогти мені.

Хоча я могла і не допомагати їй та всі ці гроші відкласти та придбати власне житло. З матір’ю стосунки завжди були складні. Вона наче вічно невдоволена вередлива дитина, яка вважає, що їй всі винні. Загалом не подорослішала вона, а народила собі дитя, тобто мене. Зате через неї мені довелося дуже швидко стати дорослою.

Все було добре, але мати стала буквально виживати власну матір. Якщо в будинку вони могли особливо не пересікатися, то тут житлова площа дещо менша, і тепер мама терпіти не може мою бабусю. Кожен її рух, кожен крок, подих – все це дуже нервувало мою матір. За легке зітхання вона могла влаштувати страшний скандал.

Бабця вже просто приходить до нас з чоловіком в квартиру, сидить до вечора та потім йде. Завжди сумна, хоча раніше була лише з позитивним настроєм. Я вже говорила з матір’ю, але та натомість влаштовує лише страшні скандали. В кінці кінців ми говорили з нашим знайомим, який працював психіатром в місцевій відповідній лікарні. Він порадив привести матір на обстеження, бо це вже дзвіночки для переживань.

Ми так і зробили. Під приводом медкомісії, яку мені нудно проходити самій, я взяла матір з собою. Так виявили, що в неї є соціопатичні нахили та шизоїдна поведінка. Тому на деякий час вона пішла проходити лікування.

Як казала бабуся, в дитинстві вона помічала, що мама трохи дивакувата дитина, але все списувала на гіперактивність і характер. Хто ж знав, що це може привести до такого…

Джерело