Я народилася та виросла у вельми забезпеченій сім’ї. Але попри всі мої звички та можливості чоловік став наполягати, щоб ми перший час пожили в його батьків, так як він хоче реалізуватися як чоловік та придбати нам квартиру самостійно. Тому я пішла з роботи та ми стали жити в його батьків.

Зі свекрами в мене були напружені відносини. Проте не так все погано було. Вони чомусь сприймали мене як міську багату фіфу, хоча я ніколи не хвалилася своїми батьками. Тим більше те, що я народилася в такій сім’ї, не моя заслуга, а тільки батьків.

Можливо їх зачепило, що я привезла та придбала багато чого, щоб покращити будинок. Я хотіла зробити приємно, але їх, як я зрозуміла, це сильно чи то зачепило, чи то образило. Тому вони стали прискіпливо ставитися до всіх моїх вчинків та справ. Не так те, не так се. Ну, ви зрозуміли. А згодом я дізналася, що вагітна. Коли розповіла про це чоловіку та свекрам – почалася від останніх школа «юної матусі». Вчили мене всьому. Ще й змушена була дотримуватися всяких дурнуватих повір’їв, що стосувалися вагітності та пологів.

Я вже не могла жити з ними, чесно. Якщо до вагітності було ще не так важко приховати роздратування абощо, то тепер ще й гормони грали. І я все одно не відповідала на всі їхні прискіпування. Просто мовчала та кивала головою або ж погоджувалася. І не розуміла, за що мені це все.

Чоловік тим часом був на роботі цілими днями. Все заради того, щоб придбати квартиру самостійно та не просити допомоги в батьків. Хоча в мене вже була власна квартира. Але я завжди поважала бажання та потреби свого чоловіка, тому не могла ніяк йому перечити. Бо сильно кохаю.

Народила. Тепер мені не давали бути з власною дитиною. Ні нормально погодувати, ні доглядати. Навіть просто на руках поносити не можна було. Як мене це дратувала. Одного разу я таки посварилася зі свекрами та висказала все. Я просто хотіла бути щасливою зі своїм чоловіком та довгоочікуваною дитиною, то чому вони мені цього не дають. Я ж справді нічого поганого не зробила для них.

Якось сталося так, що ми зі свекрухою залишилися самі в будинку на декілька днів. Я встала зранку, щоб приготувати для донечки каші. На кухню зайшла свекруха. Вона була якась дуже тиха та ніби засмучена, чи що. Вона сіла за стіл, помовчала трохи, а потім сказала тихенько:

– Вибач, доню…

Я була вражена та не розуміла, що відбувається. Тоді я налила нам обом чаю, поклала печиво на стіл та стала розпитувати свекруху, що сталося. Виявилося, їй було дуже соромно за всі їхні прискіпування. Вони з чоловіком зрозуміли, що перегнули, коли я виказала все, що думала. Мовляв, все це робили лише через те, що мій чоловік їх єдиний син, і свекри дуже сильно люблять його та дуже сильно прив’язані. Все це відбувалося просто через ревнощі з їхнього боку.

Свекруха ще дуже багато разів вибачилася та сказала, що я на справді дуже хороша як дружина, так і як господиня, і мама також. Мовляв, я не заслуговувала та не заслуговую на таке ставлення.

Я обійняла свекруху та подякувала, що вона була зі мною такою щирою. Все-таки в їхньої поведінки була причина, і я рада, що свекруха змогла усвідомити, що робить не так та визнала свої помилки. Моє терпіння та нерви не пропали задарма.

Джерело