У мене є мама і тато, вони давно розлучені, що особисто мене не дивує зовсім. Мама в мене завжди була галасливою, прямою, часто навіть зухвалою і безпардонною. Тато ж навпаки, він людина м’яка, коректна, спокійна. Не зійшлися характерами. Хоча я взагалі не уявляю, як вони зійшлися.

Моя молодша сестра Марина вдалася у маму і характером, і зовнішністю. Теж без мила куди завгодно влізе і не стежить, що мете язиком. Я не можу сказати, що перейняла повністю татовий характер, мені до нього теж далеко, але все одно, я порівняно із сестрою і мамою просто зразок спокою, коректності та виховання.

Різниця у характерах та світогляді прорізалася ще у школі. Я дуже не любила, коли мама ходила на батьківські збори, мені після них було соромно дивитись в очі вчительці.

Прекрасно уявляла, який гвалт мама влаштовувала при черговому збиранні грошей на екскурсію, любила вона кричати, як запальна торгашка на ринку. Але був у цьому і плюс, зайвий раз вчителі намагалися з нею не зв’язуватись, тому батьків до школи не викликали.

Мама хвалила сестру, яка постійно в кого щось списувала, хитрила і виверталася. Говорила, що та робить правильно, адже хочеш жити – умій крутитися. Мені ж так поводитися не подобалося, я вважала, що це нечесно. Але підтримував мене в цьому лише тато.

Було складно, коли батько пішов, але я його не засуджую. Загалом не уявляю, як він примудрився так довго протриматися. Знаю, що він хотів мене забрати до себе після розлучення, але мама такий хай підняла, що було вирішено не зв’язуватися. Але з батьком я продовжувала добре спілкуватися, хоч і рідко бачилася – він переїхав до іншого міста.

Після школи я вступила до вишу у місті, де жив батько. Мама була проти, але її думок я наслухалася за час навчання у школі, а тут уже не стала. Та що вона вже могла зробити? Тато погодився сплатити за навчання, жила я в нього. Мамі залишалося тільки рипіти зубами і говорити гидоти, чим вона й займалася при кожній слушній нагоді.

На четвертому курсі я зустріла свого майбутнього чоловіка. Він уже працював, тому ми одразу винайняли квартиру, потім я влаштувалася на роботу. Повертатися до рідного міста я не збиралася.

А потім ми побралися. Шумне весілля вирішили не грати, посиділи сім’ями у ресторані. Хотілося мені чи ні, але батьків треба було знайомити між собою.

Захід пройшов посередньо. Мама випитувала, яке у сім’ї чоловіка багатство, що з нерухомістю, що вони нам на весілля подарували. Мені було соромно за її поведінку, але я розуміла, що могло бути й гірше. Втішала думка, що через день мама та сестра відбудуть додому, і таким складом ми навряд чи скоро побачимось.

Далі потяглося звичайне життя. Ми з чоловіком винаймали житло, відкладали на іпотеку, мріяли про свій дім. До мами та сестри я вибиралася дуже рідко, вони до мене взагалі не їздили. Їм, дякувати Богу, було не до мене.

Майже одразу після того, як я вийшла заміж, сестра теж узаконила стосунки зі своїм хлопцем. Я була на тому весіллі, хлопець явно не був радий такому повороту, але мої жваві родички приперли його до дверей РАЦСу разом з вагітним животом Марини.

Щоправда, проіснував цей осередок суспільства не довго. Дитина народилася, а чоловік втік через півроку. І я навіть цьому не здивована, жити по одному даху з моєю сестрою та такою специфічною тещею, це подвиг. Зате аліменти недолугий тато платив справно.

А через два роки сестра вкотре вискочила заміж. З тієї ж причини, що була вперше. Вона виявилася надзвичайно плідною. Але там хлопець протримався цілих чотири роки, мабуть здебільшого через те, що жили вони окремо від нашої мами, а у мужик постійно їздив на заробітки.

Ми ж із чоловіком із дітьми не поспішали, відкладали на своє житло. На другому році нашого шлюбу пoмep тато чоловіка. Це була сумна, але очікувана подія. Останнім часом він дуже хвopів. Хоча, звичайно, було дуже шкода і його, і чоловіка, і свекруху.

А нещодавно не стало і мами чоловіка. Це трапилося дуже раптово, нічого не віщувало. Чоловік був у нестямі від горя, я теж дуже засмутилася, свекруха була чудовою жінкою, ми часто спілкувалися.

Поки займалися оформленням документів, підготовкою до похорону, моя мама не дзвонила. Вона відзначилася саме в день похорону, коли ми тільки-но повернулися з цвинтаря і збиралися на поминки.

– Я тут знаєш, що подумала… Ви ж гроші на квартиру-то збирали? А тепер у чоловіка твого вся рідня перевмиpaла, тож квартира батьківська йому дістанеться. Там трьохкімнатна, начебто, у сватів була… Так от, раз у вас все так вдало з квартирою намалювалося, то накопичення ваші ти повинна сестрі віддати. Так справедливо буде, – заявила мама відразу ж після “привіт” та “співчую”.

“Вдало намалювалося”?! Це вона про те, що людини не стало, що в мене чоловік сиротою залишився у свої тридцять з невеликим років? Говорити таке – це вже за межею навіть для неї. До того ж, а з якої радості я мушу щось віддавати сестрі, яка й так непогано влаштувалась – живе з мамою на аліменти мужиків і ще періодично виходить заміж.

Мене так перекрутило після розмови з мамою, так бридко стало. Це очевидно перебір. Я й раніше не горіла бажанням із ними підтримувати якісь стосунки, а тепер твердо вирішила, що мені серед близьких людей такі не потрібні.

Джерело