Мама від бабусі втекла одразу після школи, і більше вони разом досі не жили. Бабусю не влаштовувало все – на кого мама пішла вчитися, за кого вийшла заміж, де працює. Дорікала її завжди і всім. Тато з нею не спілкувався і навіть не бачився.

Не знаю, як мама це все витримувала і навіщо продовжувала спілкуватися з такою важкою людиною. Улюблене бабусине заняття знайти слабке місце в людини і почати на нього методично тиснути. Тут вона майстриня, яких ще пошукати. Ось доведе людину до істерики та сидить задоволена. Чистий енергетичний вампір.

Я з нею теж намагалася не спілкуватися, і щойно в мене з’явилося право вибору, почала відмовлятися до неї ходити. Коли подорослішала, то ходила до неї виключно для того, щоб маму не підставляти, а то бабуся їй ще й з приводу огидно вихованої мене на мозок капала.

З роками бабуся почала здавати, доводилося ходити частіше, щоб принести важкі сумки з продуктами, сходити до аптеки, прибрати у квартирі. А у бабусі трьохкімнатна квартира, в якій прибирати і прибирати. Ми з мамою ходили тиждень, а тиждень я. То був похід на каторгу.

Я вийшла заміж п’ять років тому, один раз чоловік напросився зі мною, щоб ми швидше впоралися зі прибиранням. До того ж, він не вірив, що все, що я говорю про бабусю, це правда. Думав, що я перебільшую, наївний. Ну, після того єдиного разу своєю волею він до бабусі більше не ходив.

Два роки тому ситуація якось почала виправлятися. Бабуся загриміла до лікарні, де лежала в палаті з самотніми старими, яких ніхто не приходив відвідати. Мабуть, це справило на неї сильне враження, тому що характер у неї став легшим. Видно іноді, що її прям тягнуло сказати гидоту, але вона себе стримувала.

Я якраз у цей час завагітніла, ми чекали на дитину. З чоловіком у нас не було вирішено квартирне питання, думали брати іпотеку, але після того, як я відсиджу декрет. Входити в декрет із таким кредитом було страшно. А так у нас на крайній випадок є подушка безпеки – наші накопичення на іпотеку.

Бабусинf пропозиція прогриміла як грім серед ясного неба. Вона запропонувала подарувати мені свою квартиру, а сама вона перебралася б до своєї дочки, моєї мами.

– Мені вже важко одній та й для чого мені троячка, ходити та ехо слухати? А вам підмога буде, – проникливо говорила бабуся.

Ми вагалися. І хотілося, і кололося. Вирішити так шикарно квартирне питання – це здорово, але те, що мамі доведеться жити з нею під одним дахом, вже викликало побоювання.

– Погоджуйтесь, безглуздо такий шанс упускати, тим більше у вашому становищі. А з мамою я якось так уживуся. Вона зараз уже не така, м’якша стала з роками, якось уживемося, – сказала мені мама.

І закрутилося. Бабусі обладнали кімнату в маминій квартирі, вона підписала дарчу, я оформила квартиру на себе. Гроші, які ми відкладали на іпотеку, пустили на ремонт і всяке потрібне для дитини.

Півроку не було взагалі жодних проблем, мабуть, бабуся обживалася. А потім вона з новою силою почала мотати всім нерви. То мені зателефонує, що їй погано, і я з дитиною мчу через все місто, бо мама на роботі, чоловік на роботі, а бабуся в квартирі одна.

То маму доводить мало не до нападів своїми причіпками та істериками. То їй не подобається, як у кімнаті все в неї стоїть, ось прямо терміново потрібна їй перестановка, і чоловік з братом возиться цілий день, щоб за підсумком бабуся все зажадала повернути в початковий варіант. Та багато всякого було, у бабусі фантазія багата на всякі капості.

– Та ви мені за квартиру ноги повинні цілувати! Микалися б зараз чужими халупами! – починала кричати бабуся, коли я питала в неї, чому вона так робить.

Найбільше шкода маму, їй навіть піти нікуди. Пропонувала їй переїхати до нас, але вона відмовляється, їй від нас до роботи на годину довше добиратися, та й бабуся одна не залишиться.

Не знаю, як вирішити цю проблему. Віддати бабці назад квартиру? Але ми вклали у неї всі свої гроші. Знімати нам зараз буде проблематично, бо якщо трапиться, у нас буде тільки зарплата чоловіка, навіть підстраховки ніякої немає. Продовжувати жити, терпіти заморочки бабусь? Так уже терпіння не вистачає.

Джерело