Мою доньку звуть Христина. Їй 19 років і вона навчається на 2 курсі економічного університету. Така вона в мене розумничка. Коли постало питання житла, то давній друг запропонував мені свою квартиру в оренду за доволі гарну ціну. Умови там чудові. Так, мало місця, але скільки їй одній потрібно? Та й самі ми допомагаємо чим можемо, адже вона така розумничка, заслуговує всього найкращого. Ми часто зідзвонюємося, говоримо по відеозв’язку, вона нам надсилає фото. Тож ми завжди були за неї спокійні.

Часто і я відвідую столицю. І в той день вирішив також провідати свою Христуню. Попереджувати не став. Краще побачу, що у неї там робиться. Раптом хлопців до себе водить. Дзвоню в двері, а по той бік дверей зовсім не той голос. Ну, думаю, може, подружка в гостях:

– Відкрийте, я татко Христини.

Та за дверима все затихло, а мені так ніхто й не відповів. Тож довелося телефонувати напряму дочці:

– Рідна моя, а ти де? Я вже тут три годин під дверима стою.

– В якому сенсі? Тату, ти де взагалі? Під якими дверима?

– Так під твоїми ж. Був проїздом у столиці.

– Послухай, тату. Мені потрібно тобі дещо розказати.

Як виявилося Христя давно вже тут не живе. Здає квартиру в оренду за величезні гроші. Частину надсилає моєму другові, а те, що залишається іде на виплату кредиту. Така інформація підкосила мене. Де вона влізла в ті кредити? Адже їх теж кому-небудь не видають. А кредит цей був на новеньку квартиру, в якій нині живе Христя.

Такого підприємництва від доньки я не очікував. Сварити не став, лише прочитав трохи моралей. І другові довелося зізнатися, адже таке змовчувати негарно. Той був шокований, але також сердитися не став. В кінці розмови посміявся і додав, що з Христини непоганий економіст вийде!

Джерело