«Господиня, а чим будемо обідати?»: сказали працівники після встановлення вікон у квартирі. Ось так майстри!
Спочатку ніяково було і соромно, потім подумала, якого милого? Чому так нагліють працівники, а я тут страждаю та рефлексую? Неподобство і зло повинні бути припинені в зародку.
Зателефонувала до начальства, висловила все. Полегшало.
Загалом, я ненавиджу, коли чоловік змивається з дому, поки у нас якісь роботи проводяться. Вважаю, завдання чоловіка забезпечити щоб у домі все працювало. А моя справа вже його прикрасити, тримати чистим, готувати обіди. А не чекати, доки ліві мужики запруться брудними чоботами і почнуть щось крутити.
Загалом, звільнилася в квартирі кімната, вирішили її відремонтувати, замінити вікно. Я квартиру підготувала, скрізь кімнати позакривала, нічого розглядати. Залишила лише одні двері відчинені, звільнила підвіконня, винесла килим. Але троє мужиків браво вперлись у квартиру і одразу полізли відчиняти всі двері.
– Ну, господине, показуй, яке вікно тобі міняти.
– А що це ви в мене тут шукаєте, — начебто жартома обурилася я, — ось же вам спеціально відкрито, туди і йдіть. Приходили ж із вимірами вже, самі знаєте, де. Не треба без дозволу двері відчиняти, у себе вдома, напевно, теж не любите, коли теща приїжджає і скрізь лазить?
Чоловіки посміхнулися поблажливо, але пішли міняти віконце.
Не знаю, чому вони втрьох п’ять з лишком годин поралися, останні два так і взагалі нічого толком не робили, тільки тріпалися і курити без кінця бігали.
Але зрештою я почула, начебто збираються. Поставила чайник, щоб кави попити, мені вже треба було за дитиною їхати до садку. І тут один двері на кухню відчиняє:
– О, поставила чайник нарешті! Ми їсти коли будемо? І що?
– Що ви будете їсти, це не моя турбота, нехай у ваших дружин голова болить. І чайник я не вам варю.
Ну, це не справа. П’ять годин стирчимо – навіть чаю не запропонувала! Хоч бутербродів наріж! А якби ми тут кілька вікон ставили, то й сиділи б голодні?
Я закипіла.
– А чого мені вас годувати? Ви мені по-дружньому прийшли допомогу надати чи взяли з мене за повним прайсом гроші? Чи не заробили собі самі на бутерброди хіба?
Я б їх звичайно напоїла чаєм, і нагодувала б швидше за все, поводилися би вони пристойно. Або якби поряд не було ні кафе, ні магазинів. Але такий невимушений наїзд збісив.
Пішли злі, незадоволені.
Але я все їх начальству висловила. Це при союзі можна було стосунки у стилі “ти мені, я тобі” будувати. Зараз я їхню роботу оплатила, от і нехай поводяться професійно.