Ми з батьками жили у селі. На канікули та у вихідні дні частенько їздили в гості до бабусі з дідусем, які мешкали у місті, недалеко від нашого селища. Я любила бувати на гостині у бабці. В їхньому домі була велика кімната, яку вони називали «залою». Там у серванті бабуся зберігала свій найкрасивіший посуд. Шухляди комоду ломилися від нової постільної білизни та рушників. У шафі висіли красиві сукні та костюми дідуся. Я заходила до тієї кімнати, неначе у музей та могла годинами усе розглядати.

Бувши дитиною, я не могла зрозуміти, чому бабуся користується старим нащербленим посудом, якщо можна було взяти новий із серванта. Чому ми п’ємо компот із пластикових стаканчиків, якщо на поличці складений новий скляний. Чому бабуся дає дідусеві, коли він іде купатися, старенький вилинялий рушник, якщо у комоді повно новеньких яскравих. Чому вона стелить на підлогу тоненькі доріжки, якщо під ліжком пилиться скручений килим.

Ми часто на свята дарували бабусі парфуми, шарфики, креми – на них чекала однакова участь: відправитися у тумбочку на зберігання. Якось я не стрималася й запитала бабусю для чого вона так робить. Чому не користується усіма тими речами, які має. Старенька довго думала, як правильно пояснити малій дитині свої міркування, але відповіла досить просто: «Усе бережу для тебе, моя люба дитино»

З того часу минуло багато років. Дідуся з бабусею давно немає і дійсно саме я стала новою власницею усіх їхніх пожитків. Декілька днів мені знадобилося на те, щоб передивитися усі залишені ними речі. Багато чого уже втратило свою цінність або вийшло із моди. Були речі, які зіпсувалися через закінчення терміну придатності. Ними так ніхто й не користувався.

Бабуся все життя відмовляла собі у можливості жити добре. Відкладала усе на «кращі часи» або на особливий день чи вагомий привід. Мені стало так шкода її. Якби мені хотілося повернути час назад до тієї нашої розмови в дитинстві та сказати, що мені нічого не потрібно. Єдине, чого б я хотіла, щоб вона була щаслива та змогла відчути радість від нових речей.

Віднині я вирішила жити по-іншому. Не відкладати на потім, не чекати особливого моменту. Усе наше життя – це той особливий момент. Воно швидкоплинне, не встигнеш озирнутися, як прийде останній день. Не відмовляйте собі ні в чому. Одягайте красивий одяг, їжте з гарного посуду, дістаньте із шафи нову постільну білизну. Не жалійте для себе грошей на власне задоволення. Насолоджуйтеся кожним днем та пам’ятайте, що ви варті найкращого.

Джерело