Другий рік заміжня, з чоловіком стосунки були хороші, він мені завжди допомагав по дому, у всьому підтримува, але його батьки (жили ми разом) завжди були чимось незадоволені.

Вони вимовляли йому, що я погана, не помила холодильника, не налила їм чай, не дала їм грошей, і т.д.

Чоловік спочатку захищав мене, але потім він теж почав також говорити, як його батьки. Він мені сказав, що він мені нічим не зобов’язаний, допомагати по господарству не повинен, і що взагалі я невістка в домі, я й мушу все робити сама.

Торік у січні у мене була невдала вагітність, після чого ми з чоловіком довго лікувалися, витратили купу грошей на операції, лікування.

У січні цього року я завагітніла вдруге, лікарі відразу поставили загрозу, заборонили якісь фізичні навантаження, прибирання в будинку, максимум, що можна було — це приготувати їсти.

Я це пояснила своїй свекрусі, начебто,  поставилася з розумінням, але варто мені один день полежати, як знову свекор зі свекровкою почали скаржитися чоловікові, що я нічого не роблю по дому.

Лягла до лікарні на збереження, за 10 днів поки що лежала у лікарні, родичі чоловіка не відвідали і навіть нічого не передали з їжі через чоловіка.

Чоловік у принципі теж лише приходив 2-3 дні, сказали, що я не відпочивати лягла до лікарні але нічого страшного.

Звичайно мені було прикро, сказала чоловікові що з лікарні поїду до своїх батьків раз вже таке ставлення до мене, і попросила привезти речі.

Він, не опираючись, зібрав усі мої речі до шампуню і привіз до будинку моїх батьків, тобто, з таким розрахунком, що я більше до нього не повернуся. Його батьки наполягали на розлученні, сказали, що дитиною чоловіка я не втримаю.

Чоловік теж був згоден на розлучення, пішли писати заяву, виявилось, що під час вагітності не розводять.

Через деякий час чоловік вирішив з’їхати зі мною на квартиру, ходили, шукали, але одного дня його батько зателефонував моєму і сказав, щоб я дала згоду на розлучення.

Зателефонувала чоловікові запитати, що трапилося, він сказав, що ми розлучаємося і дитина йому не потрібна. У результаті минуло 5 місяців, чоловік пішов зі мною на узі, де нам сказали, що у нас буде дівчинка, після чого чоловік зник, просто ігнорував мене.

Я не витримавши зателефонувала його мамі і попросила, щоб вони офіційно написали відмову від дитини, на що вона відповіла: «роди, а там подивимося».

Зараз у мене 9 місяць вагітності, чоловік за цей час не допомагав ні морально, ні матеріально.

Але тепер просить, щоб я його поінформувала про народження дитини, і що він хоче бачити її,  я така дурна, що не змогла зберегти сім’ю, що пішла від нього і зрадила таким чином.

У мене в душі образа за те, що він жодного разу не цікавився, як протікає вагітність і як розвивається дитина, зате хоче знати про народження дитини.

Попросила у нього фінансову допомогу, сплатити половину витрат у пологовому будинку, купити якісь речі дитині, каже, що допомогти нічим не може, грошей немає, і що взагалі мене цікавлять лише гроші.

В принципі його грошах я не потребую, але раз вже він хоче знати і бачити свою дитину, чому він не повинен допомагати мені. Не знаю, що робити, говорити про народження дитини чи ні.