Живемо з чоловіком із його батьками, синові лише 2 місяці. Відносини зі свекрами дуже натягнуті, але жити окремо поки що не виходить.

Чоловік працює один, зарплата маленька, та й ту часто затримують. У мене одна мама, яка живе в іншому місті, допомогти теж особливо не може.

Справа в тому, що батько чоловіка звик, що він голова сім’ї, і вимагає, щоб його слухали, у тому числі і я.

Але в мене є власний чоловік, чому я маю підпорядковуватися практично чужій мені людині? Все йому не так, усім незадоволений, навіть онуком, який, за його словами, заважає йому висипатися.

І в цьому, звичайно ж, винна я. Мало того, що я постійно з маленькою дитиною, так ще й усі домашні обов’язки на мені, адже я вдома сиджу. Я маю прибрати та приготувати вечерю на всіх, а є у мене на цей час чи ні, нікого не цікавить.

Чоловік мовчки все терпить, бо одного разу батько йому сказав: «Командуватимеш у себе в домі, а тут я господар». Свекруха теж намагається йому не суперечити, звикла за роки подружжя робити так, як велить чоловік.

Я не розумію таких стосунків у сім’ї, чому потрібно утверджуватись дорослому чоловікові за рахунок слабких та користуватися нашим безвихідним становищем?

Мені все набридло, мама пропонує приїхати з дитиною пожити в неї хоча б півроку, але як я залишу чоловіка одного. Боюся, що за цей час він знайде когось, а я з дитиною так і залишуся у мами.

Зі мною він не поїде, роботи там для нього немає, а тут хоч якийсь заробіток. Як батьки чоловіка не розуміють, що таким своїм ставленням можуть розбити нашу сім’ю? Невже їм байдуже, як скластися життя їхнього сина?