Потрапила в дуже серйозну ситуацію: чекаю на дитину не від чоловіка і не знаю, як йому про це сказати.

Зустрічалися з молодою людиною 9 років, у результаті одружилися. Після весілля минуло 2 роки. За ці 2 роки я багато натерпілася у моральному плані.

Чоловік перестав працювати. Він мав іншу спрямованість — створення бізнесу та реалізацію себе. Я у цей час його утримувала. Було багато сварок та конфліктів. Чоловіка люблю досі, але коли почалися проблеми, ми практично перестали жити разом. Він їхав до мами (жили в моїй квартирі). Справа дійшла майже до розлучення.

Я дуже хотіла дітей, але він казав, що не хоче і ще рано, років через 5-6, а то й не факт. Мені вже 28 років, та ще й негативний резус-фактор. Чоловік перестав мене сприймати, не дбав зовсім. Мені було так важко жити.

З подачі долі я влітку зустрічаю свого колишнього хлопця. Зустрічалися ми десять років тому. Спочатку просто товаришували, потім обоє не витримали.

Він виявив до мене таку сильну турботу, дав багато уваги, дарував квіти (їх я не отримувала вже дуже давно від чоловіка). Він дуже закохався в мене. Просив, щоб я пішла від чоловіка. Але не могла, так як сподівалася, що чоловік зміниться.

Зрештою я не витримала і ми переспали з колишнім хлопцем. Мені було дуже з ним добре. Я відчувала, що щаслива, а це я не відчувала дуже давно! Це була наче винагорода за життя з чоловіком.

За місяць я дізнаюся, що вагітна. Я мала і шок, і радість одночасно. Сказала чоловікові про вагітність. Він також був шокований.

Сказав, щоби робила переривання (він думав, що дитина від нього). І якщо не зроблю цього він піде. Я написала колишньому хлопцеві, він мене відмовив.

Запитав, чич це дитина. Я тоді злякалася наслідків і сказала, що ні, нібито дитина від чоловіка. Розповіла, що чоловік пішов і покинув мене.

Колишній хлопець сказав, що виховуватимемо тоді разом. Але потрібне розлучення. Я потрапила в пастку: не могла розлучитися, тому що любила чоловіка і люблю досі), але перервати вагітність теж не могла.

Та й розуміла, що, швидше за все, не скоро стану мамою, якщо взагалі стану з моїм чоловіком.

У результаті із чоловіком перестали спілкуватися. У мене почалася депресія, і мій хлопець витягав мене з неї. Але також він розумів, що я охолола до нього і думала про чоловіка.

І ми перестали спати. Для нього це дуже важливо. Мене мучила ситуація, я наважилася розповісти хлопцеві, що його дитина.

Але було пізно – він уже знайшов собі нову дівчину. І коли дізнався новину, був у шоці. Сказав, що я спеціально прикидаюся, бо приревнувала, і пішов, не повіривши мені. Мені було боляче, я не знала, що робити.

За місяць хлопець написав, що нудьгує. Я через те пекло, що я пережила, вже розуміла, що не хочу заважати його щастю. І жалкую, що розповіла все.

І дала зворотний хід. Сказавши, що справді приревнувала, і що дитина і справді не його. Зрештою, ми перестали спілкуватися. Я заливалася сльозами, але переживши все це, прийшла до тями і вирішила радіти синові і жити заради своєї майбутньої дитини.

І тут з’явився чоловік. Вибачився. Сказав, що любить і хоче дитину. Що він мав шок і він не розумів, що говорить і що робить.

Я його вибачила, хоча зізнатися, що дитина в мене від іншого, звісно, ​​не змога. Чоловік хоче виховувати сина і радий йому.

Я зрозуміла, що шалено скучила за чоловіком і досі його люблю. Але мене мучить думка, що дитина не його. І обманювати кохану людину все життя я не зможу. І не хочу обманювати ні себе, ні чоловіка, ні дитину.

Зараз я в страшній депресії. Не можу ні їсти, ні спати. Все пориваюся розповісти чоловікові правду, але не можу наважитися.

Робила багато натяків, але він їх не розуміє. Вірить, що таке не могло статися. Мене дуже мучить совість та переживаю за здоров’я дитини.

Заспокійливі не можна – термін 7 місяців. П’ю тільки валеріанку. Почуваюся погано і фізично, і морально. Багато страхів: що дитина буде схожою на свого біологічного батька, що не зможу все життя брехати, що чоловік піде, я ж його люблю і не зможу жити без нього. І дуже соромно за вчинок.