У мене є коханий чоловік. Душі у ньому не чаю. Сказати правду, я більш ніж впевнена, що саме за нього хочу заміж.

У цьому бажанні є, як і прагматичні нотки, так і майже нестерпне бажання бачити саме цю людину своїм чоловіком, просто хоча би хочу про ньогл постійно дбати і нікого більше не бачу.

Ми з ним разом трохи більше року. І весь цей час у нас досить райдужні стосунки. Зійшлися характерами та загальним ставленням до життя.

Проте постала одна проблема. І можливо, що проблема тільки для мене — мій чоловік категорично не хоче весілля.

Не зрозумійте неправильно. Йому вже 30, мені 27 — уже час би щось вирішити у своєму житті. Мій Гліб уже й сам замислюється про сім’ю, але штамп у паспорті для нього як якесь табу.

Я дуже хочу за нього заміж. Я люблю його і це головна причина, але також однією з причин мого бажання є те, що мені вистачило вже таких ось співжительських відносин.

Чотири роки з одним хлопцем, та шість років з іншим. І все скінчилося погано, тому не хочу.

З першим ми розійшлися, бо зрозуміли, що один одному не підходимо (зрозуміли через чотири роки!).

А ось з другим вийшло сумніше. Я чекала від нього пропозиції, але далі за слова нічого не заходило.

Трохи пізніше дізнаюся, що він зробив пропозицію іншій дівчинці за моєю спиною. Адже ми вже довгий час жили разом. Я була розчавлена.

Вважай, десять років пішло в нікуди, а я ж не молодію. З роками все важче знайти чоловіка, і тим більше закохатися.

А ось Гліб мав усе навпаки — у нього до мене не було серйозних стосунків. Ні, він не маминий синок або якийсь скромний ботан.

Гліб виріс у не дуже багатій сім’ї, а тому його метою з дитинства було досягти певних висот та фінансового статусу. Так що він такий собі вічний роботяга, і стосунки з дівчатами його цікавили в останню чергу. Разок-два переспати можна, але потім усе. Проте стосунки зі мною йому стали винятком.

Про всі інші дівчата він завжди говорив однаково, мовляв, сподобалася, переспав, пішов. Мені сказав: «захотіла продовження стосунків? Я не проти, але ж ти не витримаєш мого напруженого графіка».

Він казав, що багато дівчат йшли від нього, тому що він приділяв їм мало уваги. Я дивуюсь, мовляв, у сенсі мало приділяєш часу? Я ось стала твоєю дівчиною, то ти часто проводиш зі мною час.

Майже кожен день приїжджаєш до мене після роботи просто попити кави. Він відповідає, що я для нього особлива. «Чому?» — питаю.

Відповідає, що я єдина, хто дбає про нього незважаючи ні на що. А для нього як для чоловіка — це важливо. Каже, що любить. Він ніколи для мене нічого не шкодує. Ні грошей, ні часу, ні сили. Хоч би що попросила — все намагатиметься виконати.

Сказати правду, якщо ми разом, то він рідко від мене відходить. Постійно обіймає, цілує. Якщо ми кудись їдемо, він постійно гладить мене по коліну, намагаючись привернути до себе увагу.

Якщо я маю поганий настрій, він намагається його підняти. Говорить, що якщо я задоволена, то і він щасливий. Я розумію, що заради мене він жертвує тим, чого звик і чим не жертвував ніколи раніше.

Здавалося б, все чудово, але постала між нами ця напасть — чортовий страх перед весіллям у Гліба. Я б ще рік-два зустрілася з ним без жодних думок про заміжжя.

Так, хочеться весілля, але це не фатально. І розмови про це не виникли б, якби він не заговорив, що хоче від мене дитину. Він навіть замість «інтиму» казав: «Пішли робити дітей».

Сказати по правді, я сама хотіла б зробити спільну дитину, але робити дитину поза шлюбом не хочеться. Він із цим згоден і каже, мовляв, як завагітнієш, тоді й розпишемося.

Не знаю чому, але мене це зачепило. У чому проблема народити дитину, будучи вже у шлюбі, особливо якщо ти про це серйозно говориш? Я так у нього й спитала, а Гліба аж покоробило. Ні ні та ні! Не хочу женитися. Ось залетиш від мене, тоді ось і сукня, і каблучка.

І знаєте, мене покоробила ще одна його фраза, мовляв, мені вже тридцять, настав час задуматися про спадкоємця. Я аж розлютилася тоді.

У мене така думка, прищеплена батьками, що люди одружуються заради того, щоб бути разом, любити один одного, підтримувати, а не заради спільного дитинки.

Ні, дитина, звичайно, це важливо, але в цьому контексті це прозвучало так, наче для нього я як інкубатор спадкоємця. І лише заради цього варто жити разом та створювати сім’ю.

Ні, не сперечаюся, що природою так і створено, але, повторюся, для мене шлюб — це єднання душ, коли дві людини стають ніби єдиним цілим, а дитина — це витвір мистецтва, створений їхньою любов’ю.