В свій час я мала досвід жити разом із свекрухою, важко було, ми з чоловіком 9 років прожили разом із його мамою. Було стільки всього, що словами не передати. Але доводилося з усім миритися, а що робити, роки були важкі. Спочатку нікуди було йти, потім свекруха лягла, довелося доглядати її.

Я вже сама свекруха, ще трохи і на пенсію. Немає на світі ні свекрухи, ні чоловіка. Є син, який одружився і привів невістку.

Сину, Олексію, 29 років, побралися вони кілька років тому. Молоді теж, як колись і я, вирішили накопичити на власну квартиру. Справа хороша, але не швидка. Людмила, дружина сина, тоді тільки університет закінчила. Грошей особливих у них не було, тому вони вирішили перший час пожити у мене.

Я проти не була, більше того, коли жила з мамою свого чоловіка, то пообіцяла собі, що ставитимуся до дружини сина, як до рідної доньки. Нізащо не поводитимуся так, як моя свекруха.

І я старалася так робити: комуналку сплачувала сама, грошей на продукти з молодих не брала. Щоправда, Олексій таки пхав гроші, він у мене сумлінний.

Невістка відразу мене попередила, що не любить готувати. Я вирішила, що і не треба, прийде час – навчиться, а поки я сама буду. Вона тільки прибирала раз на тиждень, та прала свої речі, а Олексій за собою прав шкарпетки та білизну сам, навіть у машинку закинути не могла, принципово. Ну гаразд, думаю, аби синові було комфортно. Нехай роблять як хочуть.

Я намагалася робити так, щоб з Людмилою у нас непорозумінь не було, іноді могли й поговорити до душі за чашкою чаю. А місяців вісім тому все змінилося.

У мене була літня мама, яка жила в іншій області, і вона залишилася сама. Жила вона з моєю старшою сестрою, квартиру свою мама сестрі подарувала давно. Та я й не протестувала: Ольга ж маму доглядала. Але так сталося, не стало Ольги, а мама старенька, їй догляд потрібен.

Два племінники з дружинами доглядати бабусю відмовилися, я перевезла маму до себе, в свою квартиру. Кімнат у нас три, мамі за 80, виділили їй окрему. Ані Людмилу, ані Олексій я до догляду за мамою не підпускала. Хоч і тяжко, я ж працюю. Добре хоч, що у школі я не повний день, та мама цілком дає собі раду сама.

– В квартирі запах з’явився, – висловилася якось Людмила.

Я здивувалася, тому що за мамою я добре доглядаю, та й кімната у сина з невісткою своя.

Але невістка ніяк не могла заспокоїтися, тому запропонувала:

– Нам потрібно продати цю квартиру та купити собі окремо. Ви з мамою, і ми з Олексієм. У вас із сином рівні частки?

Її слова мене дуже засмутили: жили на всьому готовому, ні на що не витрачалися, не було непорозумінь і раптом продати? Та що ми купимо? По крихітній однокімнатній? І частки ж порахувала.

Син, втім, із дружиною був не згоден, йому бабуся не заважала, він реально розумів, що продаж не буде вигідним. Та й несправедливо це стосовно матері.

Умовила його Людмила тільки на оренду піти, мовляв, поки бабуся в квартирі, я там жити не буду. А сама з роботи на роботу стрибає, шукає себе. А зараз молодих спеціалістів не відразу і беруть, тим більше із таким гонором.

Грошей у молодій сім’ї стало значно менше: до витрат на оренду квартири додалися витрати на харчування, комуналку, побутові потреби. Раніше все я вирішувала.

Я так зрозуміла, що непорозуміння у них почалися, на ґрунті грошей, що мало Олексій заробляє. А недавно син казав, що Людмила хоче на море, а грошей немає!

– Ну давай повернемося до твоєї мами жити, – розчаровано простягла Людмила, зрозумівши, що син не налаштований брати кредит на відпустку, а накопичення, зроблені за час життя зі мною, швидко розтанули в самостійному плаванні.

А я не хочу, щоб вона поверталася, я все зробила, щоб невістка не була на мене в образі. Ставилася, як до рідної доньки. А вона чим відповіла: мама моя їй завадила? Частки рахувала, щоб квартиру продати? Ну вже ні, пішли, то пішли.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело