Хто бував у громадському транспорті – знає: у годину пік без вагомих причин ним краще не користуватися. Але мені, як будь-якому представнику офісного планктону, не пощастило. Година пік стала такою саме через мене і мені подібних. Щоранку юрби людей стоять на зупинках і чекають. Потім давляться у тісних салонах.

Запахи в таких місцях бувають різними: запах бензину, поту, дешевих парфумів та вчорашнього хмільку. Рідко запах буває приємним, частіше це дуже так собі аромати. Але сьогодні.

Як завжди повна маршрутка. Тиснява, суперечки. Раптом мене зачіплює аромат чогось знайомого та приємного.

Так пахне відлига у березні, так пахнуть гербери. Аромат ледве помітний, але виразний. Поступово він посилюється і ось я вже в липневий вечір стою на лузі і вдихаю, вдихаю з такою насолодою, що словами не описати. Аромат щастя.

Усю чарівність розвіяв жіночий голосок. Перетікає у схлипування:

– Ви, нехай вашу, мені флакон духів вщент розчавили. Та ви хоч знаєте скільки він коштував! – і далі за текстом.

Шкода, шалено шкода, що дівчина помітила розчавлений флакон так рано. Але день мій від того не перестав пахнути весняним щастям.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com