Я був зовсім маленьким, коли вдома з’явився телефон – один із перших телефонів у нашому місті. Пам’ятаєте такі громіздкі ящики-апарати?

Я був ще занадто малий на зріст, щоб дотягнутися до блискучої трубки, що висіла на стіні, і завжди дивився, як мої батьки розмовляли по телефону.

Пізніше я здогадався, що всередині цієї дивовижної трубки сидить чоловічок, якого звуть: Оператор, Будьте Ласкаві. І не було на світі такої речі, якої б чоловічок не знав.

Оператор, Будьте Ласкаві знала все – від телефонних номерів сусідів до розкладу поїздів.

Мій перший досвід спілкування з цим джином у пляшці стався, коли я був один удома та пошколив пальчик молотком. Плакати не було сенсу, бо вдома нікого не було, щоб мене пожаліти. Але мені було досить боляче. І тоді я приставив стілець до трубки, що висить на стіні.

– Оператор, Будьте Ласкаві.

– Слухаю.

– Знаєте, я вдарив пальчика молотком.

І тоді я заплакав, бо з’явився слухач.

– Мама вдома? – Запитала Оператор, Будьте Ласкаві.

– Нема нікого, – промимрив я.

– Є лід у хаті?

– Так.

– Чи зможеш відкрити ящик із льодом?

– Так.

– Приклади шматочок льоду до пальчика, – порадив голос.

Після цього випадку я дзвонив Оператору, Будьте Ласкаві з будь-якого випадку. Я просив допомогти зробити уроки і дізнавався у неї, чим годувати хом’ячка.

Якось наша канарка більне не заспівала, вона не рухалася у своїй клітці. Я одразу зателефонував Оператору, Будьте Ласкаві і повідомив їй цю сумну новину. Вона намагалася заспокоїти мене, але я був невтішний і запитав:

– Чому так має бути, що гарна пташка, яка приносила стільки радості нашій родині своїм співом, повинна була перетворитися на маленьку грудку, вкриту пір’ям, що лежить на дні клітки?

– Хлопчику, – сказала вона тихо, – завжди пам’ятай: є інші світи, де можна співати.

І я якось одразу заспокоївся.

Наступного дня я зателефонував, наче нічого не сталося, і запитав, як пишеться слово fix.

Коли мені виповнилося 9, ми переїхали до іншого міста. Я сумував за Оператором, Будьте Ласкаві і часто згадував про неї, але цей голос належав старому громіздкому телефону в моєму колишньому будинку і ніяк не асоціювався у мене з новим блискучим телефоном на столику в холі.

Підлітком я теж не забував про неї: пам’ять про захищеність, яку давали ці діалоги, допомагала мені в моменти подиву і розгубленості.

Вже дорослим я зміг оцінити, скільки терпіння та такту вона виявляла, розмовляючи з малюком.

Через кілька років після закінчення коледжу я був проїздом у своєму рідному місті. У мене було лише півгодини до пересадки на літак.

Не роздумаючи, я підійшов до телефону-автомата і набрав номер:

І диво – її голос, такий знайомий, відповів. І тоді я запитав:

– Не скажете, як пишеться слово fix?

Спочатку – довга пауза. Потім була відповідь, спокійна і м’яка, як завжди:

– Думаю, що твій палець уже загоївся до цього часу.

Я засміявся:

– О, це справді ви! Цікаво, чи ви здогадувалися, як багато означали для мене наші розмови!

– А мені цікаво, – вона сказала, – чи знав ти, як багато твої дзвінків означали для мене? У мене ніколи не було дітей, і твої дзвінки були для мене такою радістю!

І тоді я розповів їй, як часто згадував про неї всі ці роки, і запитав, чи можна нам побачитись, коли я приїду в місто знову.

– Звичайно, – відповіла вона. – Просто зателефонуй і поклич Саллі.

Через три місяці я знову був проїздом у цьому місті.

Мені відповів інший, незнайомий голос:

– Оператор.

Я попросив покликати Саллі.

– Ви її друг? – спитав голос.

– Так, дуже старий друг, – відповів я.

– Мені дуже шкода, але Саллі не стало тижнів тому.

Перш ніж я встиг повісити трубку, вона сказала:

– Зачекайте хвилинку. Вас звуть Пол?

– Так.

– Якщо так, то Саллі залишила записку для вас на той випадок, якщо ви зателефонуєте. Дозвольте мені прочитати вам? Так, у записці сказано:

«Нагадай йому, що є інші світи, де можна співати. Він зрозуміє».

Я подякував їй і поклав слухавку.

Автор – Пол Віллард

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Джерело