Іван прийшов до мене, і так, слово за словом, став натякати, щоб я склав заповіт. Я ще не такий старий, щоб про той світ думати. Коли син вийшов, мені прийшла в голову геніальна ідея, на мій погляд. Правда, після її реалізації, син перестав зі мною спілкуватися. Навіть на весілля не запросив.

Мене звуть Тарас Григорович. Моєї дружина Марусі давно немає на цьому світі. Залишилися в мене тільки син та дочка. Але вони вже дорослі та живуть окремо.

Якось до мене приїхав мій син. Спочатку Іван казав, що просто приїхав до мене в гості. А потім лишився жити у мене в квартирі.

Ще рік тому мій син жив далеко і повертатися до рідного міста не збирався. Але потім почалася ця ситуація в Україні і світі і все змінилася.

Він швидко знайшов нормальну роботу. А згодом у нього з’явилася дівчина.

Я занедужав, правда, слава Богу, в клініку не довелося лягати. І ось після цього Іван почав дуже цікавитись моїм здоров’ям. Він став робити дуже дивні натяки.

– Як ти себе почуваєш? Може, тобі слід скласти заповіт? Може, мені привезти нотаріуса і ми залагодимо усі питання з квартирою?

Мені було дуже неприємно це чути. Я чудово розумів, що мій син хочеться отримати від мене квартиру вже і негайно.

А потім Іван заспокоївся щодо квартири. Він почав постійно говорити про покупку автівки: а саме, про придбання машини із салону.

Але ж я розумів, що мій син не відмовився від моєї квартири. Я все обдумав і вирішив: просто продати свою квартиру.

І ось коли сина не було вдома, я запросив до нас у квартиру ріелтора. Вона зробила всі необхідні фотографії, і за кілька днів на сайті нерухомості з’явилося оголошення про продаж моєї квартири. Я хотів продати квартиру майже за мільйон гривень.

Іван про це дізнався не одразу. А коли дізнався, то влаштував мені “бурю”.

– Тату, чому ти вирішив продавати квартиру? Вона ж повинна бути моя.

– Повинна?! Чому це ти тут жити маєш? Ти хочеш мою квартиру – тоді купи її. Я пропоную тобі навіть дуже велику знижку!

– Що ти таке вигадуєш? Чому я купуватиму твою квартиру? Я ж твій син! В тебе, мабуть, щось з головою.

– Та ні! У мене з головою все гаразд! Але мені вже не хочеться слухати постійні розмови про те, що я маю писати заповіт. Я пропоную тобі чудовий варіант! Хто тобі ще таку знижку запропонує? Та ніхто!

– Та в мене немає таких грошей!

– Але ж ти хочеш автівку купувати і хочеш купити нову, із салону, а не стару, як у мене!

– То це ж не мої гроші! Це батьки Анни дають нам гроші! Та й автівку вони збираються оформити на батька Анни. А я просто їздитиму на ній за довіреністю!

– Зрозуміло! У тебе немає грошей ні на машину, ні на квартиру! Але тобі хочеться прибрати до рук мою квартиру!

– Але те, що ти хочеш продати мені свою квартиру, – це ж ненормально!

– А ти вважаєш нормальним те, що ти вимагаєш від мене мою квартиру, цікавишся, кому вона дістанеться? Адже я ще живий! Якщо в тебе немає грошей, то я просто продам її іншим людям!

– Ти не можеш так зробити! Це буде нечесно!

– Чому це буде нечесно? Адже це моя квартира! Я отримав її тоді, коли ще не був одружений з вашою матір’ю! Ось тому я можу робити з нею все, що захочу!

– А Ірка знає, що ти збираєшся робити?

– Так, але вони з чоловіком збирають гроші на дім. Жити у квартирі вони не хочуть!

– Та ти просто втратив розум, тату!

– Але ж ти не лікар, щоб мені таке говорити!

Я продав квартиру і за ці гроші купив собі будиночок в мальовничому селі. А на гроші, що залишилися, я просто нормально живу.

Мій син на мене дуже образився і зі мною після цього не спілкується. Він навіть не запросив мене на весілля. А ось із донькою, її чоловіком та своїми онуками я спілкуюся дуже добре. Вони часто до мене приїжджають у гості.

Я вважаю, що вчинив правильно. А те, що мій син так не рахує, мене зовсім не хвилює. Іван сам у всьому винен.

Фото ілюстративне

Джерело