Після весілля, ми з чоловіком вирішили переїхати до іншого міста. Ми швидко підібрали житло, облаштувалися на новому місці. За рік у нас народилася донечка. У чоловіка була відпустка, тож усі справи після виписки з лікарні ми робили разом.

Я навіть не відчула труднощів. Мені так подобалося займатися домашніми справами та дитиною разом із чоловіком. Періодично до нас у гості приїжджала моя мама, але на жаль вона не могла довго перебувати у нас через роботу.

Відпустка чоловіка добігала кінця, а у малюка почали прорізатися перші зубки, що мене трохи лякало. Дочка спала неспокійно і постійно вередувала.

Чоловік «обрадував» мене новиною про приїзд свекрухи. Я була засмучена, адже стосунки з нею у нас не склалися з самого початку наших стосунків із чоловіком. Я вже подумки і морально налаштовувалась на приїзд свекрухи.

Після приїзду свекруха мене здивувала. Її ніби підмінили, вона поводилася по відношенню до мене, як із дочкою. Але мені все одно не подобалося таке сусідство і я була завжди насторожена. Я старалася все робити добре, що їй сподобалася, почувалася як у гостях. Я намагалася менше траплятися на очі та постійно займатися якимись справами.

Свекруха до кінця тижня повинна була поїхати, але чоловік порадував мене і повідомив про те, що вона залишається ще на 3 тижні.

Я була дуже засмучена цією новиною хоч і вона мені добре допомагала з дитиною, готувала їжу, поводилася зі мною дуже люб’язно. Але я не могла розслабитися і жити нормально, коли у квартирі є стороння людина.

Я намагалася не показувати своє невдоволення, але свекруха все одно відчула недобре і вирішила поговорити.

Свекруха насамперед вибачилася за свою колишню поведінку по відношенню до мене. Цікавість не давало спокою, я запитала, що ж послужило тому, що вона змінила своє ставлення до мене.

Виявилося, що вона хвора… Від лікування вона відмовилася, пояснивши це тим, що хоче провести своє життя в колі сім’ї. Мені дуже стало соромно за свої думки.

Після розмови свекруха прожила у нас ще чотири місяці, за цей час ми здорово з нею потоваришували. Вона ділилася зі мною рецептами улюблених страв, допомагала зі збиранням та вихованням дочки. Зараз коли її вже немає, ми часто готуємо її улюблену страву та згадуємо її. Жаль тільки, що так пізно наші стосунки налагодилися.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Джерело